До розумних і багатих
Нас чекає серйозна і ґрунтовна робота, тривалий і складний екзамен…
Ну ось ми нарешті начебто визначились. Позаблоковий статус для України, як принцип «между здесь и как бы тут», став минулим. Двадцять років ми сиділи на декількох стільцях, прискорювались в напрямку багатовекторності, крутилися і бігали між крапельками як могли. Зрештою, наша «всеугодность» закінчилась втратою тисяч життів і територій. Ми так боялись розізлити Росію і при цьому так хотіли отримати від всіх все, що стали жертвою агресії Москви і знаходимось в глибокій кризі. В цьому році стало ясним остаточно – пливти на плоту при всіх течіях не вдасться – затягне на дно. Революція гідності почалась з боротьби за євроінтеграцію, продовжилась бійками за права, а вилилась в бої за власну країну. Якщо раніше абревіатура НАТО для когось була спекулятивною страшилкою, або навпаки привабливою цукеркою, то наразі для більшості (а саме такі настрої існують і в народі, і в армії) питання інтеграції до НАТО стало питанням життя і смерті. І Президент цей попит почав задовольняти. Саме його законопроект про відмову від позаблокового статусу набрав більшість голосів в Раді. Що тепер? Звичайно, сама по собі відмова від такого статусу – це лише декларація намірів. Далі – серйозна і ґрунтовна робота, тривалий і складний екзамен не тільки для військового сектору, до якого питань менше, а й загалом до владної системи та принципів суспільного буття. Від судової системи, яка фактично перетворена у корупційного монстра, що асоціюється з анархією в праві, до відповідальності на всіх ланках державного устрою.
«Теперішнє керівництво країни само говорило про необхідність провести серйозні реформи в обороні, в сфері боротьби з корупцією і держуправлінні, перед тим як зможуть подавати заяву на членство», - заявив голова Північноатлантичного Альянсу Йєнс Столтенберг виданню Deutsche Welle. І додав, що на це може піти до шести років. Вимоги НАТО корелюють з вимогами Євросоюзу, тому можна сказати, що нас чекає робота в конкретному єдиному напрямку інтеграції до Європи і системи світової безпеки загалом. Знаючи вади, які роз’їли нашу країну за останні десятиліття, можна очікувати безліч перепон в цьому прагненні. Ставати на ноги з одра, на яке поклали Україну деякі персони, буде дуже важко. Саме тому в котре підвищується роль суспільства, яке вже стало детонатором певних зрушень. Без фактору народного тиску система еволюціонувати не буде.
Звичайно, такий крок Києва для Москви є гіркою таблеткою для отрезвління, але схоже що цей похмільний велетень наразі здатен лише розкачувати буйною головою і махати руками. В принципі, до НАТО нас штовхає сама Москва. Інколи здається, що Путін завербований американським ЦРУ і дуже природно виконує роль російського президента. Тепер мало у кого в світі виникає питання в необхідності того, що Росію треба приструнити, що прагнення до членства в НАТО сусідів РФ – це не примха, а життєва необхідність. Росія піддана економічній обструкції як остання диктаторська африканська країна. До речі, візити деяких диктаторів до Криму лише підтверджують, що світ вже ділиться не стільки на Захід і Схід, скільки на адекватних і неадекватних. Кокошники і клики вбитого алігатора мають всі шанси стати в один асоціативний культурний ряд. Зрештою, Москві не звикати приймати африканських керманичів людожерів. В 1970-му році канібал Жан Бедель Бокасса вже перебував з офіційним візитом в дружньому Кремлі. Здається, подібна перспектива засвітилась і перед Путіним.
Звичайно, зараз на тлі відмови від позаблокового статусу ситуація в країні буде розкачуватись. Кремль всіляко буде допомагати прогресії лихоманки в тілі держави Україна, до чого він готувався достатньо довго. Будуть задіяні безліч механізмів провокацій – від вибухів до пікетів, від палаючих покришок до закликів повернути стволи військових на столицю. Особливо буде педалюватись тема Майдану 3.0. Влада ж, як ми бачимо, в багатьох аспектах сама створює багато передумов до такого розвитку подій. Керманичам вже важко виправдовувати відсутність системних змін і кризу війною на Донбасі. В запалі невдоволення люди тягнуться за безкоштовною проросійською пресою. Там вони і знаходять «відповіді» на болючі питання. Порох сушиться і в певний момент кремлівська зірка може перетворитись в небезпечну іскру. Звичайно, що ні НАТО, ні ЄС в такій ситуації, яку можна зовні видавати як громадянські протистояння, нам не світить. Ми не зможемо в такому випадку стати елементом єдиної системи світової безпеки, адже самі будемо джерелом нестабільності. Посили ж представників Альянсу після ухвалення Закону про позаблоковість, прямо говорять про те, що НАТО – це не спосіб вирішення проблем, а засіб їх недопущення. Україна або докаже, що є сталою країною, або залишиться безнадійно хворим об’єктом для знущань – від зовнішнього агресора до своїх же злодіїв державного масштабу. Що ж – це і буде черговий тест на зрілість українського суспільства, на сталість наших цілей і переконань. Зрештою це буде тестом на те чи відчуває влада пульс свого народу, а чи є штучним і неорганічним утворенням на його тілі.
