Доля Аміну. Урок (Щось Януковичу було обіцяно і щось буде потрібно)
Три роки тому я дійшов висновку щодо формування на сході Європи неототалітарного простору. Еліти трьох східнослов'янських держав стали віддалятися від Європи, зупиняючи процес націогенезу на своїй території і кидаючи виклик європейській ідентичності та європейській системі цінностей.
Найважливішим індикатором подібної еволюції стало відношення до політичних суперників – навіть не противників. Путін рано завдав попереджуючого удару, вигнав Березовського, посадивши Ходорковського і реформувавши виборчу систему так, що поява будь-якого конкурента стала неможливою, як і будь-який вплив населення на владу. Лукашенко, навпаки, допустив до останніх (підозрюю, що в усіх сенсах останнім) президентських виборів реальних конкурентів, а потім всім задав.
Переслідування Луценка і Тимошенко, які з Москви бачаться не як принципові противники Януковича, а як представники кланів, що змагаються, продемонструвало, що і він ступив на цей шлях. Подібні дії є знаковими.
І так само за всіх чисельних умов асоціації з ЄС, викладених на тисячах сторінок угоди, головним було одне. Те, що іменувалося відмовою від вибіркового використання правосуддя.
Всі настільки захопилися шоу «Звільніть Тимошенко!», що майже не помітили, як під шумок в Україні було ухвалено закон, спрямований на те, аби не допустити участі в президентських виборах Віталія Кличка. Та що ж маємо: виходить, Янукович продовжує якщо не кримінальне переслідування, то законодавчу поразку в правах потенційних конкурентів. І що, з такою політичною культурою – до Європи?
Треба віддати належне європейській еліті, яка зробила героїчну спробу врятувати Україну як європейську країну. Звертає на себе увагу те, що рішення про призупинення роботи щодо угоди спричинило відмову від поїздки до Києва єврокомісара Фюле і до заяви Квасьнєвського про те, що це вибір України, а не Євросоюзу. Вважаю, це вже для того, аби сподобатися Кремлю.
А тепер уважно вчитайтеся в цю хроніку:
• У липні в Баграм прибув батальйон з 111-го парашутно-десантного полку (111пдп) 105-ої повітряно-десантної дивізії (105пдд), також відбулося прибуття до Кабула 103-ої повітряно-десантної дивізії, фактично після штатного переформовування 1979 року – окремого батальйону 345опдп. Це були перші військові підрозділи і частини Радянської Армії в Афганістані.
• З 9 по 12 грудня до Афганістану прибув перший «мусульманський батальйон» – 154ооСпН 15обрСпН.
• 14 грудня відбулося прибуття в Баграм ще одного окремого батальйону 345 опдп.
• 25 грудня колони 40-ої армії (40А) Туркестанського воєнного округа перетинають афганський кордон через понтонний міст на річці Амудар’я. Х. Амін висловив вдячність радянському керівництву і віддав наказ Генеральному штабу Збройних Сил ДРА про надання підтримки військам.
• Увечері 27 грудня відбулася операція «Шторм» – штурм палацу Аміна.
Подробиці штурму жахливі. Та й штурму не було. Прийшли і добили отруєного Аміна разом з маленьким сином і радянським лікарем. А до того він шість разів просив ввести радянські війська. Ось і допросився.
Думаю, зрозуміло, чому я нагадую про долю цієї людини. Україна не Росія. Але Україна і не Білорусія, де Лукашенко вдало вирішує два завдання – придушення опозиції і опір усім спробам Москви перетворити його на мінського губернатора. Як показують соціологічні дані, рішення клану Януковича суперечить прагненням як значної частини еліти, так і сподіванням майже половини українського населення. Можливий конфлікт, українська «битва за Європу» буде внутрішньою справою України, якщо Янукович не попросить допомоги у Москви для придушення опозиції.
А якщо попросить, то ось доля Аміна. Допросився.
Це найгірший варіант, але ж щось Януковичу було обіцяно і щось буде потрібно. Це означає, що російський бюджет оплачуватиме підкуп української правлячої еліти. Як вже оплачує покупку еліти вірменської і грузинської.
Втім, будемо реалістами: росіяни згодні на це. Час від часу в західній пресі з'являються міркування про те, що імперство Путіна протистоїть етнічному націоналізму, нібито властивому деяким політичним силам у Росії, зокрема Навальному. Це абстрактна схема, яка не має нічого спільного ні з нинішнім становищем у Росії, ні з її історією. У росіян немає конструктивного етнічного націоналізму, націленого на внутрішній розвиток, – це вищий рівень національної еволюції, ніж та, на якій перебуває російський етнос. Які б декларації не робилися, будь-який російський націоналізм є імперським, націленим на придушення і поневолення інших народів. В першу чергу, найбільш близьких – східнослов'янських.
Дмитро ШУШАРІН, історик, публіцист, Москва, спеціально для «Дня»
