Другий тайм
«29.05—04.06.2015»
Якщо моя колонка в «Дні» виходить раз на тиждень, то актуальні пости в соціальних мережах з’являлися до останнього часу навіть не щодня, а, бувало, чи не щогодини. Щоправда, останнім часом, порівняно з попереднім роком, спостерігалося певне інформаційне затишшя, й багато користувачів соціальних мереж, втомившись від інформаційної рутини, замість перепосту звичних «фейків», статей про «зраду» й обговорення ефірів Шустера почали навіть почитувати економічну аналітику, а то й щось серйозніше. — Словом, інформаційне болото, в якому журналіст почувається в рази впевненіше, ніж публіцист, чий зоряний час настає лише в моменти історії, які китайці називають «цікавим часом». І ось варто було мені на кілька днів випасти із соціальних мереж, початок цього тижня приніс одразу кілька сенсаційних інфоприводів. Нібито там, у ФІФА, або, скажімо, у Кремлі тільки й чекали, коли я відвернуся, й в ту ж мить дали дозвіл — час! Отже, в деякому розумінні, мало не вперше за 15 з половиною місяців я пишу цю оглядову щотижневу колонку не лише для вас, дорогі читачі, а й для себе. — Самому цікаво зберегти в друкарських знаках усе, що за минулий тиждень цікавого сталося.
♦ Почнемо прямо з минулої п’ятниці, коли боязкі надії ідеалістів розбилися об айсберг реальності. — Усупереч звинуваченню в корупції й проведеним арештам главою ФІФА вп’яте поспіль був обраний 79-річний Йозеф Блаттер. Він, щоправда, намагався виправдатися — мовляв, він не міг угледіти за кожним колегою. Хоча насправді цілком очевидно, ми маємо справу з безумовним самопожертвуванням, коли спортивна честь глави світового футболу була принесена в жертву найгаласливішій піар-кампанії початку ХХІ століття. А як інакше, якщо не кампанією з пропаганди сокера в США, назвати корупційне розслідування проти вищого керівництва ФІФА, яке почало ФБР одразу після закінчення подібних розслідувань щодо менеджменту американських професійних асоціацій бейсболу, американського футболу, тенісу й хокею. Уявляєте, як важко було керівництву ФІФА потрапити до цього престижного списку, щоб в очах громадян найпотужнішої світової держави виглядати теж ніби спортом?
Утім, п’ята перемога Блаттера на виборах президента ФІФА виявилася пірровою. Усупереч усталеній думці вирішальну роль у відставці Блаттера, що відбулася вже на початку цього тижня, зіграли не подальші арешти його найближчого оточення, а кілька листів-попереджень від компаній-спонсорів. — Богиня правосуддя Феміда у великому спорті все ще поступається за авторитетом золотому тельцеві. Останні десятиліття про факти корупції у ФІФА знали й говорили всі — від спортивних журналістів до хлопчиськ-уболівальників, але треба було, щоб ця тема на цілий тиждень потрапила в топ світових ЗМІ, аби їх відмітили ті, хто, власне кажучи, оплачував цей безконечний фестиваль корупції, і відмовилися підписувати рахунки.
♦ Десятиліття пішли на те, щоб великий спорт перетворився на спортивну піраміду. — Хабарі, подібні до чорної фінансової діри чемпіонати й Олімпіади, що збагачують не лише спортивних чиновників, а й корумпованих політиків, а також їхніх спонсорів від великого бізнесу, і як сухий залишок для країн-господарів, порожні рекордно дорогі стадіони, які хіба що в ПАР наважилися одразу знести, а також багатомільярдні борги, що пустили світом з торбою Грецію і нашу з вами Україну. Утім, ми й самі раді вкотре наступати на ті самі граблі. У прохолодній пітьмі самого дна глибокого економічного виру Президент Петро Порошенко доручив прем’єр-міністрові забезпечити фінансування проведення в Україні Євробаскета-2017 — ще одного гарного брязкальця, подарованого 2011 року на тривалий медовий рік тоді ще новому президентові України Віктору Януковичу.
Українців корупційний скандал довкола ФІФА зацікавив переважно завдяки тому, що він робить реальнішою перспективу позбавлення Росії права на проведення чемпіонату світу з футболу 2018 року. Утім, у сьогоднішніх фінансових реаліях Росії Володимир Путін таємно готовий ще й доплатити, щоб ФІФА відібрало чемпіонат світу у Росії й передало його, скажімо, Україні. Особливо з оглядкою на те, що Євро-2012 вже стало контрольним пострілом, який разом з кризою 2009 року остаточно добив рожеві мрії вікторіанської України. Чергова, тепер уже футбольна, сочинська Олімпіада не по кишені країні, для якої в умовах економічних санкцій стає проблемою профінансувати газопроводи до Китаю й Туреччини, що одночасно будуються і які, як виявилося, там не дуже й чекають; міст через Керченську протоку до Криму, який нема на що утримувати; космічні та військові програми для літаків і ракет, що відмовляються літати, а також спалювати день за днем чергові мільярди у незгасному вогні війни на Донбасі.
♦ Утім, ці цілком очевидні міркування не заважають найлегковажнішим з коментаторів вважати активні наступальні дії російських терористів під Донецьком, що поновилися в середу, відповіддю на відставку Блаттера. Вони серйозно чекають російського наступу через Київ до самого Цюріха, щоб на російських багнетах затвердити маріонеткове керівництво ФІФА. Місцеві бабусі в затишних льохах і підвалах, де вони сховалися не стільки від спеки, скільки від обстрілу російських «визволителів», саркастично судачать, що останньою краплею, яка переповнила чашу кремлівського терпіння, стало знесення пам’ятника Леніну у Слов’янську. Ну а російські коментатори справедливо покладають провину за початок 3 червня чергової літньої кампанії на Донбасі на Петра Порошенка — чому він призначив своє послання до Верховної Ради на 4 червня, а не почекав, скажімо, до звичного європейським тиранам 22-го?! От Володимир Володимирович і вимушений був поспішити зі своїм посланням, щоб першим привітати ювіляра з річницею перебування на посаді.
♦ Ну а найспостережливіші з путінознавців пов’язують новий наступ із зустріччю Великої сімки, яку ще зовсім недавно називали Вісімкою, запланованою на ці вихідні. Не Києву, а в замок Ельмау, де відбудеться цього року саміт G7, адресовано нинішнє послання Путіна, про що, власне, напередодні й сказали путінські спікери з відставних європейських політиків. Утім, усупереч твердженню екс-канцлера Герхарда Шредера, практика попередніх міжнародних самітів, у яких брав участь Володимир Путін, продемонструвала, що вилітати з Москви він також вважає за краще під канонаду російських снарядів великого калібру. У великій політиці Путіну тільки й залишилося, що говорити мовою гармат, дарма що з їхньою допомогою Росія з членів Великої вісімки нестримно перетворюється на поки що найбільший за розміром території світовий нуль.
♦ Синдром дефіциту уваги російського президента, який прогресує щодня, проявляється в деструктивній діяльності, яка все більше б’є навіть не по Україні, а й по самій Росії. Неминучим наслідком відновлення російськими терористами бойових дій на Донбасі стане консиліум G7, порядком денним якого стане не виконання вимог кремлівського хворого, а навпаки, посилення медикаментозного лікування й вибір заходів суворої його ізоляції. Серіал затягнувся, і навряд чи престарілий Барт Сімпсон з ядерною кнопкою може, як і його мультиплікаційний прототип, розраховувати, що казка затягнеться на довгі 27 сезонів.
♦ Тим паче що багатократне використання одного й того ж способу тиску веде до неминучого звикання. Черговий «путінський удар», усупереч очікуванням, не подіяв на українців так, як минулої зими, лише потіснивши серед обговорюваних тем внутрішні питання — буксуючі реформи, перипетії внутрішньої політики, футбол і гучні призначення, що чимало потріпали й без того слабкі нерви російських політиків. — Запущений на повну потужність кадропровід «Грузинський потік» минулого тижня підніс українцям черговий приємний сюрприз в особі новопризначеного одеського губернатора Михаїла Саакашвілі, з ім’ям якого зв’язується порівняльний успіх грузинських реформ. Його призначення викликало в українців надію на те, що чорноморська Пальміра, подібно до її сирійської тезки, не стане жертвою безчинств бойовиків, які однаково під прапором ісламського або російського світу несуть з собою лише смерть і руйнування.
