Газова війна 3.0
Рефлексія і помилка у третьому знаку
У російській зовнішній політиці все більше з'являється ознак рефлекторності, тактичних ходів на шкоду очевидній стратегічній доцільності. Виникає враження, що тактика рішень на один хід стає стратегією сьогодення і на найближчу перспективу.
Саме з під чим кутом слід розглядати чергову газову війну з Україною, для якої немає жодних економічних і фінансових підстав.
Навіть якщо припустити, що «Газпром» мав виплатити «Нафтогазу» понад $2 млрд, то це не більше, ніж Москва витрачає на сирійську авантюру. Та той же кримський міст коштує вже набагато більше і до кінця будівництва будуть потрібні додаткові фінансові ресурси. Гроші в суперечці з «Нафтогазом» настільки невеликі, що про фінансову складову взагалі говорити не доводиться.
Економічно Москві зовсім не вигідно починати якісь конфлікти через газ з урахуванням проблем з «Північним потоком-2» і не дуже ясними перспективами другої гілки «Турецького потоку». Більше того, газові проблеми надають підтримку планам будівництва газопроводів зі східної частини Середземного моря на Балкани та Італію. Принаймні Єврокомісія висловилася на їхню підтримку. І цей козир турецький друг і товариш Ердоган теж тримає у рукаві і не особливо приховує своєї зацікавленості в реалізації середземноморських газопроводів.
Тим не менш вибухнула чергова війна, і в цьому випадку, на відміну від попередніх, для європейців немає ніяких жодних сумнівів, хто був її організатором. Попри очевидні втрати Москва все-таки пішла на загострення. Причини не тільки політичні, вони вже переходять у площину геополітики. Слід також враховувати психологію не тільки Путіна, а здебільшого російської еліти.
По-перше. У Кремлі явно не очікували настільки повної перемоги України в Стокгольмі. На основі попереднього арбітражного рішення в Білокам'яній вважали, що і цього разу буде така собі нічия і «Нафтогаз» змушений буде купувати 4 млрд куб. м газу, а ось тоді і почнеться тягучка з ціною і новими вимогами. З'являються пропагандистські можливості звинувачувати Україну і все те, що ми вже неодноразово бачили і проходили.
Коли з'ясувалося, що все зовсім не так, роздратування полилося з усіх отворів, і почалися рефлекторні дії. Насамперед зі зниженням тиску газу.
По-друге. У Москві продовжують ставитися до України і її громадян зарозуміло і байдуже. Там упевнені, що у Києві так чи інакше змушені будуть на московські умови погодитися.
Там чудово знають, що, хоча в наших газових сховищах є достатньо газу, технічно підняти з них у короткий час великі обсяги неможливо. І це не прорахунок «Нафтогазу», а так запроектовані сховища ще за радянських часів.
Саме тому в Москві знизили тиск газу до мінімуму, щоб зірвати експортний транзит через нашу ГТС у Європу і тим самим наочно показати необхідність обхідних газопроводів.
По-третє. Технічні розрахунки доповнювалися політичними. У Кремлі вкотре переоцінили складності у відносинах Києва з Варшавою і Будапештом з історичних і мовних проблем. Там чомусь сподівалися, що Угорщина і Словаччина, відомі своїми тіснішими зв'язками з Росією, а з ними і Польща не стануть терміново допомагати Україні у розв’язанні проблеми поставок газу.
За московською логікою, ці три країни повинні настільки втомитися від України, що обов'язково підуть у фарватері російських інтересів і будуть радіти київським проблемам.
Можна тільки уявити кремлівське розчарування, коли «Нафтогазу» настільки швидко вдалося домовитися про екстрені постачання газу з Європи. Так, це коштуватиме набагато дорожче, але нам повернули гроші з Москви, можна в майбутньому виставити рахунок за втрати при розгляді розриву договору щодо газу в тому ж Стокгольмському арбітражі. Зрештою, відсіч агресивному сусідові коштує грошей, тому витрати неминучі.
По-четверте. Взагалі друга половина зими для Путіна і його камарильї вкрай невдала. Розгром російських найманців у Сирії, кола від нього до цього часу не вляглися і напруженість не зменшується. Тут ще кокаїновий скандал в Аргентині, його продовження в Уругваї і нові арешти російських наркокур'єрів у Латинській Америці.
І ось тобі, бабусю, і Юріїв день з рішенням Стокгольмського арбітражу. Не може Росія зазнати поразки від України. Це одна з основних російських скреп і вона розвалилася просто на очах.
По-п'яте. Виявляється, Україна далеко не failed state, а може постояти за себе не тільки на полі бою, а й у складному юридичному протистоянні. Звичайно, можна говорити про подвійні стандарти та інше, але Стокгольмський арбітраж - шановне поважна юридична установа. До того ж «Газпром» сам був не проти прийняти його послуги, і ось такий несподіваний поворот.
До того ж це не перша суперечка в Стокгольмському, а також у Паризькому і Віденському арбітражі, і в них неодноразово виносилися рішення не на користь російського монополіста. Однак це були суперечки з європейськими контрагентами, їм програвати можна, але Україні - ніколи і в жодному разі. Це вже перехід із юридичної і фінансової площини в психологічну.
По-шосте. У Москві в запалі нового газового конфлікту не дуже замислюються про ділову репутацію «Газпрому» як обов'язкового постачальника, що завжди виконує свої зобов'язання. При цьому знову зневажливо думають, що нікуди європейці не подінуться і купуватимуть газ на російських умовах, інакше замерзнуть, якщо щось Москві не сподобається.
Насправді своїми руками вистрілили собі ногу. Навіть найзапеклішим прихильникам російської компанії стало якось незатишно. І багато хто, не тільки в Брюсселі, замислиться над тим, щоб прискорити введення альтернативних газопроводів, зокрема з Алжиру і згаданих зі східної частини Середземного моря. Не забуваймо про зріджений природний газ (ЗПГ). Його видобуток і постачання на світовий ринок весь час зростають. Австралія виходить на ринок ЗПГ з великими обсягами. Її газ йтиме в Азію, відповідно американський все більше поставлятиметься в Європу. Додамо до цього ЗПГ з Перської затоки і Північної Африки. Більше того, поставляти ЗПГ на експорт планує і Бразилія. Тому пропозиція ростиме, конкуренція збільшуватиметься, а ціни знижуватимуться. І «Газпром» опиниться не в найкращому становищі. Зокрема і своїми маневрами з політичним відтінком.
По-сьоме. Після сирійського розгрому і аргентинського скандалу Кремль мав показати силу і твердість. Слід розглядати газовий конфлікт як підготовку до чергового раунду переговорів щодо Донбасу з позиції сили.
У дипломатичній сфері головною поразкою Кремля слід вважати марність зусиль щодо виходу з ізоляції. Росія перетворилася на rogue state - державк-ізгой, і це найбільшою мірою виводить Путіна з рівноваги. Звідси рефлекторність і непродуманість дій.
Як наслідок зростаюча небезпека, що виходить від Росії. І це на далеку перспективу.
