Герої вже тут...
Україна сьогодні переживає дивовижний час свого формування. Коли суспільство готове, Герой приходить. Ми бачимо, що Герої вже тут. А це означає, що процес формування повноцінної держави вже йде.
Коли стикаєшся з таким феноменом, як Надія Савченко, тобто з Героєм, здатним на самопожертву, виникає неминуче питання: а навіщо все це? Подвиг заради країни - це, звичайно, красиво. Але в чому суть, коли держави немає? Хіба герої здатні підмінити собою систему? Хіба вони здатні протистояти їй? А навіть якщо здатні протистояти, то чи можуть вони створити нову систему, яка керувалася б зовсім іншими принципами?
Для початку треба пояснити, що держава - це сукупність інститутів, тобто систем, що складаються з статусів, ролей і принципів. Інститути створюються як знизу, стихійно, так і організовано зверху для того, щоб регулювати життя спільноти. Тож Герой - це не особистість або лідер - тобто надцінний людина. Це роль, яку виконує звичайна людина, коли керується надцінною ідеєю.
До початку російської агресії Україна підійшла в дуже жалюгідному стані. Казна була порожня, армія знищена, а державні органи влади служили для збагачення одних шляхом експлуатації і гноблення інших. Україна на початку 2014 року була тим, що англійський політолог Ендрю Хейвуд називає «порожнистою державою», тобто державою, в якій інститути, зберігаючи видимі статуси, вже не виконують своїх соціальних ролей.
Наведемо простий приклад: інститут охорони здоров'я. Статус - лікар, роль - лікувати. В сучасній Україні лікарі більше не виконують своєї ролі. Вони не стільки лікують, скільки долають фінансову і науково-технічну відсталість. Система охорони здоров'я нібито є, але основна її функція - лікувати - відсутня як така, тому що статус лікаря більше не відповідає тій ролі, яку лікарі змушені виконувати. І так у всьому.
Скільки у нас в країні систем, які більше не виконують своїх функцій, скільки статусів, не підтверджених виконаними ролями? Подібна ситуація призводить до кризи довіри. Статистика показує, що українці тотально не довіряють своїм інститутам. А коли немає довіри– неможливі зміни, реформи і модернізація. За великим рахунком навіть такі значущі інститути, як інститут президента і інститут виконавчої влади, відсутні в масовій свідомості народу. Експерти жартують, що Порошенко у нас працює «Порошенком», а прем'єр-міністр Яценюк - «Яценюком». У них є статуси, під ними апарати і складні інституційні конструкції, але суспільство не довіряє їм персонально, тому гидує тими інституціями, які вони уособлюють.
Нещодавно авторитетний український соціолог Ірина Бекешкіна опублікувала останні дані досліджень, які показують, що на загальному тлі кризи довіри декому українці все ж віддають перевагу. Представлений на суд громадськості соціологічне опитування ясно свідчить про те, що українське суспільство починає довіряти армії і волонтерам.
Виняток з правила? Данина моді? Випадковість? Анітрохи. Армії і волонтерам починають довіряти саме тому, що вони сприймаються суспільством саме як інститути. А такі негативні явища, як «тилові генерали» і «спритні шахраї» - тільки винятки - чужі елементи, які не здатні підірвати зростаючу довіру.
Армія - інститут, статус - військові, роль - битися, захищати, перемагати. Військових в армії завжди було повно, так чому ж довіру до армії стало зростати тільки зараз? Причина в Героях, тобто в людях, які виконали роль. Так, наприклад, «Кіборги» не просто захищали нікому не потрібний Донецький аеропорт, вони стали зразком військової доблесті і честі. Вони – військові, які своєю мужністю повернули довіру до інституту армії, просто виконуючи роль, відповідну їхньому статусу військових в рамках принципів, якими повинні керуватися військові. Три складових інституту: статус, роль і принцип зійшлися в одній точці і стали прикладом, зразком. Тепер все, що не відповідає йому - не є армією в суспільній свідомості. Сьогодні, завдяки подвигу Героїв, існує як би дві армії - справжня і декларативна. Причому перша поступово видавлює з статусного простору другу. Коли нам потрібна думка військового, кому ми швидше повіримо: офіцеру, що воює на передовій, або тиловому начальнику з гіллястими погонами? Сьогодні військовий - це вже не тільки роль, статус і принцип. Це виразний образ, якому необхідно відповідати, щоб користуватися довірою суспільства.
Аналогічна ситуація з волонтерами. У суспільній свідомості вони не тільки люди, що доставляють на передову «печенькі» і бронежилети. Вони - ті, хто заради ідеї, високої мети готовий безкорисливо виконувати покладену на них місію. Волонтерство - це інститут, де люди, що володіють статусом, повернули довіру до значної і надцінної ідеї, як до чогось суспільно важливого. Сьогодні волонтерство поширюється на експертизу, журналістику, цивільні платформи і користується більшою довірою суспільства, ніж «ентузіасти на зарплаті».
А що ж Надія Савченко, спитаєте ви? Яка її роль? Надія Савченко - український політик, готовий жертвувати заради Батьківщини найдорожчим - своїм життям. Сьогодні, коли ганебне «судилище» закінчено і почався процес її звільнення, ми ще неодноразово почуємо про Надію. Будуть і заклики, листи з путінських казематів, будуть законопроекти. Буде політична діяльність, не заплямована брудом і суперечливістю української політики. Надія Савченко сьогодні не просто володіє політичним статусом, а й виконує безумовно значущу для країни політичну роль. Тепер на її тлі неможливо транслювати міф про те, що «всі політики однакові». Якщо Надія здатна жертвувати собою заради країни, то це означає, що ті, хто не здатні на це - просто брехуни. Вони - хто завгодно, але не політики.
Ми бачимо, як Герої, тобто люди, які взяли на себе надцінну місію, виконуючи ролі, відповідні статусам і базовим принципам, сприяють формуванню інститутів, наповнюють державу життям і сенсом. Без відчайдушних одинаків таке явище було б неможливим. Сьогодні процес формування інститутів можна спостерігати в статистиках і графіках, відстежувати математично. І цей процес незворотній. Функція ж українського суспільства в даному процесі - легітимація нових стандартів поведінки. Суспільство виконує функцію арбітра. Воно підтверджує, що ролі і принципи відповідаю статусу, формує інститути. Завдання суспільства, в якому з'являються здатні на вчинок Герої, - не забалакати цей момент, підтвердити його цінність і оформити виразний суспільний запит.
Чи здатні Герої підмінити собою державу? Наш власний досвід показує, що на якийсь момент - так. Чи здатні вони сформувати нову систему? Поодинці, без нашої допомоги - ні. Україна сьогодні переживає дивовижний час свого формування. Коли суспільство готове, Герой приходить. Ми бачимо, що Герої вже тут. А це означає, що процес формування повноцінної держави вже йде.
