Хіба це титан? Це просто тарган
Іноді варто перечитати казку Корнія Чуковського, щоб за метафорою побачити реальність
Спостерігаючи за провокаціями авторитарного дуету Лукашенка з Путіним, ми занадто захопилися переліком спричинених ними загроз. Але гра з вогнем, як відомо, небезпечна для самих гравців. Те, що вони роблять, свідчить і про міру відчаю режимів. Пустивши у свою країну тисячі біженців, яким закрито повернення назад і просування вперед, Лукашенко збільшує ризики для Білорусі, що затихла після репресій, але не втратила потенціал спротиву. Він завжди пишався стабільністю у своїх володіннях, укорінюючи в громадянах думку про острівець спокою, намитий його зусиллями. А тепер руйнує міф власного виробництва. Натовпи біженців, оточених силовиками, тисячі родин, що чекають звільнення репресованих родичів, мільйони громадян, що завмерли в очікуванні неминучих потрясінь. Таке соціальне тло нинішньої Білорусі, де нестримно ростуть ціни, скорочуються робочі місця, лютує пандемія, словом, відбувається те саме, що і скрізь, тільки без участі влади, заклопотаної продовженням власного життя.
Журналістам стало відомо про зміст двох телефонних розмов Ангели Меркель, що йде на пенсію, і не охочого йти з посади Олександра Лукашенка. Останній вимагав від неформального лідера Євросоюзу скасування санкцій і визнання його президентом Білорусі в обмін на тишу біля польського кордону. А це вочевидь є визнанням авторства провокацій і їхньої мети.
Поки Лукашенко опікувався наземним тероризмом, використовуючи емігрантів, Путін проводив акцію космічного залякування — збив ракетою власний супутник. Але кого охопив жах від цієї атаки? Передусім три країни — Індію, Китай і США. Вони більше за інших проводять дослідження на навколоземній орбіті, і їхні апарати ризикують зіткнутися з тисячами дрібних уламків, що утворилися після вибуху, які зі швидкістю 17 000 кілометрів на годину мчать у спільному просторі землян. (Космічне сміття — величезна проблема світової космонавтики). Та Росії теж дістанеться від своїх же проявів сили.
Так що поведінка союзної держави Р+Б нагадує істерику хулігана, який трощить меблі у власній квартирі та рве сорочку на грудях, щоб залякати своїх сусідів.
Осінній наступ із застосуванням зброї біженців провалюється. Незважаючи на діалоги з Меркель, санкції проти Лукашенка посилюються, Європа об’єднується, а не розколюється, як планували в Мінську та Москві. Китай, зв’язки з яким так цінує путінська Росія, з підозрою ставитиметься до партнера, здатного за своєю забаганкою дебоширити в космосі. Політика залякування будь-якими засобами веде лише до ізоляції РБ, знищує залишки довіри до цих країн і зменшує можливості співпраці в усіх інших галузях, поміж яких і енергетична. Що буде через рік, коли, готуючись до зими, Європа не буде розраховувати на Росію?
Що ж примушує режими йти на такі ризики? Тільки абсолютизм влади. У Кремлі та мінській резиденції «батька» думають лише про транзит, тобто перевезення двох пасажирів у цілковитій недоторканості з одного часу в інший. Щоб зберегти династію морлоків, кажучи словами Герберта Веллса.
