Крик боривітра над хом’ячками
Немає миру і війни, немає реформ і немає застою, немає руху і немає спокою — це наш час. У ньому інтелігенція пише відкриті листи Президенту, вірний знак того, що втрачено комунікацію влади з непростим і простим народом. Київ, що наполегливо гальмує реформи в центрі, раптом вирішив експериментувати на місцях, поставивши Саакашвілі губернатором, чи то під тиском Маккейна, чи то за порадою європейського клубу його друзів, чи то вирішивши виставити Мішу громовідводом напередодні соціальної грози. Нехай ловить блискавки, якщо такий знаменитий, а поки закриває Київ Одесою. Тим часом Яценюк, від якого гальмування залежить більше ніж від президента та війни разом узятих, вийшов на публіку з примітивними промовами в дусі більшовицького агітатора за колгоспи на селі. І знову все розпочало рух, одночасно залишаючись на місцях.
Чому вони нічого не роблять? — дивується населення, будуючи різноманітні припущення: від тривіального «продалися Москві», до морфологічного, мовляв, не можна кролика змусити ширяти орлом. Але річ лише в одному. За чверть століття система змінювалася по-різному, але завжди залишалася непохитною в розподілі фінансових потоків. Їх течію могли спрямувати з однієї кишені до іншої, забирали бізнес у небажаного господаря й передавали бажаному, однак структуру ринків не змінювали. Подивіться навколо і ви зрозумієте, що Україна — країна неляканих монополістів. Метал і нафту, хімію, ліс і зерно продає обмежене коло успішних персон. Десяток людей володіє усіма торговими мережами, стільки ж постачанням ліків до корпоративних аптек. Авіа і залізничне сполучення — в руках п’яти компаній. Цукрові заводи належать чотирьом, кондитерські вироби скоро всі будуть, як іменний годинник — від президента. Це величезний клубок намертво спаяних інтересів власників. Його не можна розв’язати зсередини системи, і тим паче господарю української власності. Ось чому на чергових виборах не можна обирати людей від великого бізнесу і, навпаки, висувати від дрібного тих, хто найбільше потерпає від процесу, очолюваного антимонопольним комітетом, КРУ, Товариством захисту прав споживачів й іншими допоміжними організаціями з боротьби з конкуренцією. Реформи почнуться у того уряду, який змусить власників демонополізувати бізнес. Нафтовиків — продати заправки, цукрозаводчиків — фабрики кондитерських виробів, коли перестануть існувати обленерго, облгази, водоканали й інші збирачі податків і тарифів «за красиві очі». На разі ж «ждемс», хоча над головою вже завис боривітер. Ховайтеся хом’ячки з роздутими щоками.
