Майдан
Зараз, коли ми знаємо те,що знаємо, - Майдан, тобто масові акції протесту взимку 2013-2014 рр., набуває для країни зовсім іншого сенсу і значення. Коли перші учасники протесту збиралися в центрі української столиці 21 листопада 2013 року, вони навряд чи розраховували, що їхній порив переросте в Революцію Гідності. Про Майдан написано багато. Проте варто розібратися, чому ж був Майдан,у світлі вже сьогоднішніх подій?
Майдан, якщо розглядати його з точки зору масових процесів, - це особливий стан суспільства, коли питання колективного виживання превалюють над інтересами особистої безпеки. Кадри, на яких люди у відповідь на пряму агресію не розбігаються врізнобіч, а консолідуються і йдуть в атаку, - це те, що Зигмунд Фрейд називав ірраціональною логікою революційних мас. Там, де натовп піддається паніці, революційні маси схильні пориву. Вони управляються надідеєю. Тому здатні на дії і самопожертву. Взимку 2013-2014 рр. українська надідея була зрозуміла кожному, хто брав участь у подіях на боці Майдану. Це була Україна. Не Європа, не торгівля з ЄС, не вигідні ринки, а саме країна як надцінність, що кличе людей на барикади. Чому?
Для будь-кого, хто уважно стежив за ситуацією після обрання на пост президента України Віктора Януковича, не було секретом, що з 2010 року Росія почала активну фазу спецоперації з повернення України в Новосоюзну державу зі столицею в Москві. Були підписані Харківські угоди, що дозволяли роботу ФСБ на українській території і збільшували угруповання російських військ у Криму. Фактично Віктор Янукович віддав півострів у 50-річну безоплатну оренду Російській Федерації до будь-якого Майдану,у перші ж місяці свого обрання. Тоді ж російські громадяни очолили СБУ, Міністерство оборони, Укроборонпром. Все це відомо українцям. Як і те, що задовго до революційних подій в Україну були послані й активізовані такі російські агенти, якГіркін-Стрєлков, Безлер-Біс, Олексій Чалий, Антон Давидченко, Сергій Аксьонов. Всі ці люди, які зіграли ключові ролі в "русскойвесне", почали свої антиукраїнські кар'єри в період з 2010 року.
Асоціація з ЄС, що вимагає змін у законодавстві України, була для українського суспільства останньою спробою відірватися від Росії еволюційним шляхом. Тоді жевріла надія, що, спокусившись на прибутки європейських ринків, українські господарі життя будуть змушені поступово змінювати пострадянські правила. Зрив асоціації перевів цивілізаційний та історичний процес створення незалежної Української держави в національно-визвольну боротьбу. Подобається це комусь чи ні, але Майдан - це відповідь українського народу на "багатоходовочки" метрополії. Коли підлим планам були протиставлені щирий народний порив і колективна тяга до національного виживання. Багато хто сьогодні стверджує, що для них була очевидною війна Росії з Україною, що насувалася. Але насправді все зовсім не так. Війна, тобто поглинання України імперією, до початку подій на Майдані йшла повним ходом. А зрив угоди про асоціацію з ЄС, перші акції протесту і події, що відбулися потім, - це та історична точка, коли в плани Кремля втрутився український народ. Українці вступили в боротьбу за Україну. Спочатку проти нав'язаних імперією смислів і правил та "гауляйтерів", а потім і проти самої імперії.
Росія вела війну проти України давно. Майдан же став тим моментом, коли українці піднялися на боротьбу за українські смисли, українські інтереси, Українську державу. Несподіваний ривок народу до свободи, названий Революцією Гідності, став дивом, що визволило дрімаючі сили, здатні на боротьбу за Україну. Якщо розглядати Майдан як певний спусковий механізм, то він перевів запит на українську державність (властивий дуже вузькому числу осіб) в розряд сучасних масових цінностей, за які треба фізично боротися просто зараз. Тепер всі розмови про "братерство народів" і неприпустимість у ХХІ столітті концентруватися на національних ідеях просто втрачають сенс, коли за створення політичної нації заплачено кров'ю. Саме завдяки Майдану і подальшій прямій агресії Росії архаїчна ідея "України понад усе" набула сучасних модерністських смислів. Майдан змусив оголитися ворога, показав справжню національну цінність і зруйнував думку, що до опору російській окупації закликають тільки праві маргінали.
Україна, безумовно, стала іншою. Сьогодні ще рано підбивати підсумки, рано святкувати і рано сумувати. У річницю початку подій на Майданітреба розуміти, що країна все ще в бою. У цей день, згадуючи, з чого все починалося, необхідно оцінювати, скільки вже пройдено і пережито. Замість того, щоб шукати відповіді на запитання: "Чого досяг Майдан?", варто конкретизувати поняття. Тепер, знаючи все, що ми знаємо, розуміючи, хто ворог, яка ціна і за що ведеться боротьба, - варто ставити один одному запитання: "Чи варта була свобода України тих жертв, які принесені на її вівтар?". Там, де відповіддю буде «так» - там і буде Україна, яка вийшла три роки тому на Майдан.
