Молдова. Шлях додому
«Я добре розумію людей — їх дістали, їх занадто довго пригноблювали й принижували. Українців, так само як і молдаван, в Росії вважали дурнями, анекдоти розповідали про їхню дурість», — говорить режисер Кіра Муратова, котра народилася в Румунії, багато років прожила в Одесі й знімала фільми російською мовою.
Молдавський човен, зовсім нещодавно відштовхнувшись від радянського причалу, почав дрейфувати. Куди занесуть цей човен численні й різноспрямовані течії, хвилює не лише жителів Молдови.
Причиною народних хвилювань стало затвердження нового Кабінету міністрів на чолі з членом Демократичної партії Павлом Філіпом, котрий обіймав у відправленому у відставку уряді Валеріу Стрельця посаду міністра інформаційних технологій. Протестувальники заявляють, що новий кабінет буде підконтрольний олігархові Володимиру Плахотнюку, заступнику голови Демпартії, і наполягають на проведенні позачергових парламентських виборів.
«Протести виникли на тлі поспішної спроби, без обговорення програми й складу, затвердити новий уряд. Все це робилося за допомогою шантажу, тиску і, якщо вірити інформації, яка фігурує у відкритому просторі, зокрема й за допомогою підкупу», — заявляє молдавський політичний експерт Михайло Сіркелі.
У протестах беруть участь обидві великі опозиційні сили. Перша з них — громадянська платформа Demnitate ?i Adevгr (DA; рум. «Гідність і правда»), що об’єднує прибічників європейського вектора розвитку. Друга — Партія соціалістів і «Наша партія», що виступають спільно й вважаються промосковськими. Донедавна ці дві сили не підтримували одна одну й не проводили спільних акцій. Зараз вони також не координуються одна з одною, проте діють в одному напрямку.
Те, що протестні настрої намагатимуться використати прокремлівські сили, зрозуміло й так. Для Додона та Усатого, яких не без підстав пов’язують із Москвою, це ще один шанс розгойдати ситуацію і в каламутній воді знайти свої вигоди.
Чим більш нестійкою і слабшою є влада, тим це вигідніше Кремлю і це стосується не лише Молдови, а й інших колишніх республік радянського концентраційного табору.
Екс-імперія померла, але передсмертний хрип цього утворення намагається копіювати взаємини «нерушимого», який розпався під вагою свого ж змертвілого тіла.
СРСР постарішав разом зі своїми незмінними керманичами й помер відразу, довівши свою нежиттєздатність, насамперед економічну. Казармений соціалізм перемолов мільйони людських доль і зробив безліч злочинів проти людства, яким ще мають дати належну правову оцінку.
Сьогоднішня Росія та її президент, що останнім часом часто дивує нас своїми глибокими знаннями історії, намагаються зшити гниле полотно радянського прапора. Фантомні болі колишньої величі не полишають у спокої росіян, тому вони легко проковтнули кримську наживку та з ентузіазмом поставилися до загадкової країни «Новоросія». Все це було і в Абхазії, і в Грузії, і в Нагірному Карабасі, і в Азербайджані, і в Молдові, і в Прибалтиці, і в Таджикистані, де були кров і руйнування.
Досить! Наїлися й надивилися!
І других секретарів, які фактично керували республіками.
І розумної національної політики, коли примусово переселялися цілі народи.
І рабської праці в колгоспах-мільйонерах.
І чекістських операції, і розділених родин, і розкуркулення «заможних», які не мали за душею жодної копійчини.
А в новітній історії кислих облич російських санітарних лікарів, яким не подобається молдавське й гагаузьке вино, газовий шантаж і брязкання іржавою зброєю в Тирасполі.
Якщо викривлений російський світогляд вигадав для українців універсальне гасло «Один народ, одна история!», що дозволяє втручатися у справи сусідньої суверенної держави, то у відносинах РФ та Молдови тривожний північний сусід розігрує карту православ’я, демонструючи занепокоєння, що нинішня політична криза може негативно вплинути на долю православних в Молдові.
Гібридна віра дозволяє батюшці брати до рук автомат або вдягати на білий одяг георгіївську стрічку. Сьогодні нікого не дивує те, що священик освячує приміщення редакції «Московский комсомолец».
Шанс Молдови та України в тому, щоб побудувати нову державу, остаточно відбутися. І заважають їм у цьому не тільки Кремль, а й власні помилки, які можуть стати фатальними.
Штучно розколота країна, з її замороженим вигаданим Придністров’ям, де «президентом» довгий час був уродженець Петропавловськ-Камчатського, котрий став проживати в Тирасполі за кілька років до свого «президентства».
Відсутність реальних реформ, правління олігархічних кланів руйнують державу, відсувають на невизначений термін очікувані зміни.
Гніт злодійкуватих олігархів і політична безвідповідальність політиканів призвели до того, що народний протест виплеснувся на вулиці Кишинева.
Відсутність реформ — реальна загроза національній безпеці й ще один шанс для Кремля розширити «пояс нестабільності» й затягнути жертву під уламки нової імперії, що розвалюється.
Іде війна! Економіка Росії наближається до краху. Відсутність перемог на «внутрішньому фронті» змушує Кремль шукати перемоги на стороні, й завдання Молдови цю перемогу Кремлю не подарувати.
І човен, що нагадує тріску в океані, обов’язково пристане до європейського берега. Молдова повернеться до себе самої і відчує, що вона — вдома.
