Микола Другий у джинсах
Вчора в Гарварді показували «Матильду» Учителя і самого Учителя. Показ був закритим (це важливо для подальшого), тобто були переважно аспіранти та професори, які так чи інакше мають стосунок до Росії. Думаю, половина була росіянами, і їхнє ставлення до фільму і поведінка під час обговорення відрізнялися від ставлення та поведінки американців. Ставлення американців було ввічливим, у росіян постійно проривалася пристрасть. Булькала і пускала бульбашки.
Поки фільм дивилися, в залі постійно розпускалися, як анімаційні бутони, смішки, дуже схожі на те, як у моєму ранньому дитинстві глядачі кінотеатру «Рассвет», що містився у колишній церкві на Малоохтенському проспекті, зустрічали появу Хрущова і кукурудзи в кінохроніці, що передувала самому фільму.
Тут теж - смішки під час сцен, які не мають ніякої історичної основи або художньо наївні до мимовільної сльозотечі. Думаю, посміювалися росіяни, в американців стриманість - частина протестантського виховання.
Оголення сталося після показу, коли до зали невпевненою ходою повернувся режисер (він фільм представив, спантеличено чекаючи оплесків, яких не було) і почав російською відповідати на ті запитання, що йому перекладала перекладачка; вона ж для американської публіки перекладала і запитання, що ставилися російською. Аудиторія, офіційно іменована Царською (ось вам і рима), бачила сотні російських знаменитостей, але таку, що говорить російською з перекладачем якщо не вперше, то нечасто.
Спочатку грубості не було, хоча Учитель явно не розумів свою публіку, в яку потрапив як кур, і говорив мовою, для цієї публіки чужою. Але не для всіх. Після перших запитань американців – ввічливих й ухильних, як і слід в академічному середовищі, пішли запитання на межі фолу. Одна пані запитала, чи є розбіжність з реальною історією свідомим прийомом фільму і якщо так, то яка мета цього прийому? Це було запитання американки, після чого росіянка з останнього ряду запитала вже нахабніше: чого більше у фільмі і сценарії - фактів чи буйної фантазії його творця? Зі схвального грізного гулу (думаю, гули росіяни), скептичне ставлення до художньої версії, представленої Учителем, було досить масовим.
Але потім, відчувши підступ, пішла низка захоплених реплік від російських пані-фанаток. Одна пані, у високих ботфортах на струнких ногах, подякувала режисерові за чудовий фільм, який, безперечно, сподобався всім присутнім.
Подальшого я в американському публічному просторі не пригадаю: не кажіть за всіх, пролунали гучні й незадоволені російські голоси, говоріть за себе.
Ось так російська людина, навіть відполірована м'якою шкіркою американської університетської культури, все одно зберігає емоційну непричесаність людини з радянської черги. Навіть якщо черги немає, а є лише обговорення художнього твору на історичну тему. Але примара черги і гострої лайки нашвидкуруч виникла миттєво: я відчував, що я серед своїх, Гарвард-Шмарвард, російська людина невиправна: щирість пре з неї через борти культури, як піна з пляшки пива на сонці.
Учитель виглядав блідо і відповідав, часом перетворюючись на запрошеного з Боровичів лектора в клубі села Удіно і розповідаючи байки, не більш достовірні і не менш пафосні, ніж багато сцен із його версії кохання принца і жебрачки. Все ще борючись з Поклонською і РПЦ, він говорив, що не заперечує проти святості Миколи Олександровича, але вважає, що художник має право на показ побуту. Запахло гасом.
Відповідаючи на інше запитання, він сказав, що поважає і любить Миколу Другого, який був чудовою людиною і царем, якому, проте, не вистачало сили і грубості стримати руйнівні тенденції 1916-1917 років. А як приклад людяності та сучасності Миколи повідав, що Микола був одним з перших людей у Росії, який надів джинси. Мовляв, художник фільму сказав йому, що бачив чи то фотографію, чи то малюнок, на якому Микола красується в левайсах. Джинси якраз тоді входили в моду в Росії, сказав Учитель, і ми з дружиною потягнулися до виходу.
«Як вам сподобався фільм?» - схопила мене за руку літня гарвардська професорка. «Це «Весілля в Малинівці», - відповів я і, почувши здавлений сміх, не встиг додати, що в комбінації з «Гаррі Поттером і Дарами Смерті». Частина друга.
