Навіщо Кремлю «вибори» в «ДНР» і «ЛНР»?
Свої відносини з Росією Україна зможе збудувати лише тоді, коли російські окупанти зазнають саме військової поразки на Донбасі
Вибори в так званих «ДНР» і «ЛНР» ставлять перед Москвою досить складне завдання. З одного боку, вони потрібні як і їх визнання. З другого — така дія викличе у відповідь реакцію західних країн. Якби справа обмежувалася лише обуренням і занепокоєнням, то все б нічого. Проблема в тому, що розлючені європейці й американці можуть ще більше підсилити санкції. Про це абсолютно недвозначно попередив глава представництва ЄС у Росії Вігаудас Ушацкас. «Визнання Росією запланованих на 2 листопада виборів у самопроголошених Донецькій і Луганській «народних республіках» не лише не призведе до перегляду санкцій ЄС, а й може спричинити нові заходи щодо Москви».
Проте Москва має намір вибори в «ДНР» і «ЛНР» визнавати. Упертість, інакше не скажеш, Кремля виглядає дещо нелогічною. З урахуванням непростого економічного й фінансового становища набагато корисніше було б шукати можливості виходу з донбасівської авантюри з мінімальною втратою обличчя. Кремль же діє в прямо протилежному напрямку.
На думку головного редактора журналу «Россия в глобальной политике» Федора Лук’янова, Москві необхідна хоча б якась легалізація лідерів сепаратистів, щоб вони могли вважатися узаконеними представниками місцевого населення, зокрема й у рамках подальших переговорів. «Якщо ці вибори не визнавати, то навіщо вони тоді потрібні?» За його словами, іншого шляху, окрім беззастережного визнання результатів волевиявлення, в Москви просто немає.
Професор Європейського університету в Санкт-Петербурзі Володимир Гельман зі свого боку вважає, що «російська влада зробила вже стільки конфронтаційних кроків (на українському напрямку), що їй украй важко пом’якшити тон. Вони бояться зізнатися не лише народові, а й самим собі, що їхня стратегія в Україні була помилковою. Російська влада вирішила, що зворотного шляху немає. Єдиний шлях — конфронтація із Заходом, нехай навіть не військова».
Хоч якась легалізація «ДНР» і «ЛНР» потрібна для того, щоб вони брали участь у можливих майбутніх переговорах. Нехай і суто технічних.
Є ще низка причин, з яких Москва вимушена визнавати так звані вибори.
По-перше. Легалізація після виборів так званої влади «республік» дозволить їм розпочати відкриту боротьбу з польовими командирами, що не підкоряються. Хоча ця непокора має відносний характер і повністю контролюється московськими кураторами сепаратистів-терористів, проте приведення всіх до спільного знаменника повинно мати хоч якесь юридичне обгрунтування. Інакше неможливо власним російським шовіністам виразно пояснити, чому одним віддали перевагу перед іншими. У кожного польового командира є зв’язки в Росії й певне коло шанувальників і соратників. Після так званих виборів можна чітко сказати, що такий-то поганий командир, оскільки не хоче підкорятися обраній владі. Вибори визнала Росія, отже, він проти неї пішов. Таке пояснення здається безглуздим з погляду здорового глузду, але в нинішній Москві його й слід загув.
По-друге. Кремль уже переконався в тому, що кримський сценарій на Донбасі розіграти неможливо. За допомогою так званих виборів буде зроблена спроба влаштувати деяку подібність Південної Осетії й Абхазії до Кавказької війни 2008 року. Вибори визнати, проте юридично «ДНР» і «ЛНР» не визнавати, але співпрацювати. Іншими словами, підтримувати хоча б на мінімальному рівні життєдіяльність цих утворень. На цій основі спробувати заморозити конфлікт і чекати наступу української армії навесні або влітку, щоб почати операцію з примусу до миру тепер уже України.
Звісно, дубль операції проти Грузії на Донбасі у Росії не вийде. І реакція Заходу буде жорсткішою. Не в останню чергу через зміни в американському конгресі після виборів, що наближаються. Республіканці займуть більш войовничу позицію, і ігнорувати її адміністрація Обами не зможе. Аналогічно Вашингтон чинитиме тиск на європейських союзників. Отже, посилення, хоч би мінімальне, санкцій буде.
У цих умовах Москві нічого не залишається, крім демонструвати, що вона закусила вудила. Найближчим часом ми станемо свідками того, що на можливі посилення санкцій або інші дії Заходу Росія не реагуватиме. Навіть якщо ситуація в економіці погіршуватиметься. За відомою пісенькою з культового радянського мультфільму «Айболить-66», «це навіть добре, що поки нам погано».
Для зовнішнього світу це має стати демонстрацією недієвості санкцій. Чим більше тиск санкції, тим більше Москва демонструватиме свого роду непохитність, нечутливість до них і дедалі розгнузданішу поведінку.
В усій цій історії з так званими виборами в так званих «ДНР» і «ЛНР» дуже багато чого залежатиме від реакції й позиції Києва. Заява про невизнання — це обов’язковий юридичний акт. Річ у внутрішньому устрої країни після парламентських виборів, здатності політичної еліти домовитися й реально проводити курс реформ. Тоді є всі можливості повторити варіант Хорватії 1995 року. Пішовши з Сербської Країни через деякий час хорватська армія відновила боєздатність. Зокрема й за допомогою своїх західних партнерів. Стрімким ударом вона зайняла свою територію й унеможливила військове втручання сербської армії Мілошевича. І тоді не мало жодного значення, які вибори проводилися сепаратистами.
Нам останнім часом, як мантру, зокрема й з президентського оточення, повторюють, що військового розв’язання конфлікту на Донбасі немає. За великим рахунком, це дійсно так. З одним дуже важливим уточненням. Свої відносини з Росією Україна зможе збудувати лише тоді, коли російські окупанти зазнають саме військової поразки на Донбасі. Іншого просто не дано, оскільки Москва іншої розмови не розуміє. І не слід боятися широкомасштабного вторгнення російської армії. Його не буде, якщо українська армія буде на відповідному рівні. Ось про що слід у першу чергу думати нашим політикам, які затівають чергову сварку між собою для з’ясування, хто в домі найстарший. Не одумаються — буде третій Майдан. Тоді й сваритися їм уже не доведеться.
