Навіщо Україні кримськотатарська автономія
Виступаючи на приуроченому до Дня Конституції засіданні Верховної Ради України, Петро Порошенко заявив про назрілу необхідність внесення до Конституції України змін, що стосуються територіального устрою країни.
"Ми повинні почати процес внесення змін і доповнень до розділу 10 Конституції України, який називається "Автономна Республіка Крим", - сказав Порошенко. "Ці зміни повною мірою виходять з невід'ємного права кримськотатарського народу на самовизначення в складі суверенної і незалежної Української держави".
Отже. Поки вороги Української держави чекали від президента "впихування" в українське правове поле "невпихуваного" "особливого статусу окремих районів", або "окремого статусу особливих районів" - не важливо - він заявив, що особливий статус, а саме національно-територіальну автономію, отримають кримські татари, чим викликав не один серцевий напад. Коротше кажучи, свято вдалося.
Тема кримськотатарської національно-територіальної автономії дуже непроста. Навіщо автономії домагаються кримські татари - всім більш-менш зрозуміло. А ось навіщо вона унітарній Українській державі - одразу пояснити дуже складно. Доведеться продиратися крізь радянські і російські пропагандистські штампи і розвінчувати міфи, які і складають кістяк "аргументів проти".
Ну що ж, почнемо.
ХТО ТАКІ КРИМСЬКІ ТАТАРИ?
Треба пояснити, що кримські татари - корінний народ Криму, бо вони відповідають тим ознаками, за якими міжнародне право класифікує корінні народи. Відповідно до Конвенції ООН про корінні народи від 1989 року, корінним є народ, що сформувався на конкретній території до того, як вона стала частиною незалежної держави, зберіг повністю або частково свої політичні, культурні та економічні інститути. Кримські татари не тільки сформувалися як народ у Криму, мали там державність, а й до сьогодні зберегли і модернізували свої історичні органи влади - Меджліс і Курултай. Жоден інший народ на території України не відповідає цим ознакам, тому не може претендувати на автономію в складі держави, а значить побоюватися, що створення кримськотатарської автономії призведе до "параду суверенітетів", не варто.
ОДИН НАРОД
Перша ФСБшна "обманка" - це вислів, що жодна автономія Криму не потрібна, бо українці і кримські татари - один народ.
Мислеформу "одиннарод" придумали "совєти", щоб позбавити людей національної ідентичності. "Одиннарод" у природі існує тільки один - "єдиний радянський народ", ведений в пекло партією і урядом.
Для будь-кого, не зараженого шовіністичним імперським вірусом, очевидно, що кримські татари - не один з ним народ. Інша культура, віра, традиції, чітка національна самоідентифікація. Одна українська політична нація? - Так. Але не "один народ" - це вже точно.
Суть у тому що, для того, аби закликати когось стати одним народом, треба відмовитися від самих себе. Так зробили росіяни. Невже ви й справді вірите, що Маша Распутіна, самовар і балалайка - це російська культура? Хто вони тепер? А головне, де вони? Українці, як ніхто інший, знайомий із наслідками тієї антинаціональної селекції, яку несе в собі "радянський народ", який заперечує і Україну, і українців, і кримських татар. Тому не варто уподібнюватися чудовиськам, запозичуючи у них людиноненависницький дискурс. Ми не один народ з авторами казки про "один народ". Ось що нам всім варто пам'ятати і якої лінії захисту національних інтересів варто дотримуватися спільно.
ПАСТКА МЕНШОСТІ
Друга логічна пастка говорить про те, що кримські татари, звичайно ж, родом з Криму, але їх там все ж меншість, тому це недемократично, щоб "меншість диктувала свою волю більшості".
По-перше, про кримську "більшість" ми теж знаємо як ніхто інший. Наслідки будемо розсьорбувати ще довго. І справа тут не в "референдумі", а в тій маніакальній завзятості, з якою кримська "більшість" десятиліттями приводила до влади будь-якого пройдисвіта, аби його передвиборна програма рясніла українофобською риторикою. І тут можна заперечити, що в багатьох регіонах України така ж електоральна картина. Так. Але тільки в Криму більшість дозволяла собі виносити рішення про життя корінного народу, що явно виходить за межі "демократично допустимого".
У 2006 році в Криму стався свій Бахчисарайський майдан. Ось що писала в той момент кримська преса: "12 серпня 2006 року в Бахчисараї відбулося, напевно, найжорстокіше зіткнення між кримськими татарами і слов'янським населенням міста за 21 рік їхнього спільного проживання в Криму. Сили міліції не змогли стримати два натовпи, які йшли стінка на стінку. У хід були пущені арматура, каміння, пляшки. Щоб розняти забіяк, правоохоронні органи стріляли в повітря і використовували шумові гранати.
Причиною конфлікту стало те, що один із міських ринків розташовувався на території стародавнього кримськотатарського кладовища "Азізлер", де поховані, зокрема, і кримські хани Гіреї. Звинувачували, звичайно ж, Меджліс, "нахабних татар, що понаїхали" і їхню жадібність, якою пояснювали вимоги закрити ринок, влаштований на могилах предків. Конфлікт тривав кілька років. Кримськими татарами за власні кошти було куплено ділянку землі навпроти старовинного кладовища, обладнані торгові ряди. Було запропоновано обміняти новий ринок на кримську святиню. "Забирайте і віддайте нам наше". Аж ні. Влада проводила нескінченні переговори і розповідала про "приватну власність".
Тоді після декількох років торгів і прохань кілька кримськотатарських старих прийшли до злощасного ринку з плакатами "Базар на кістках", закликаючи покупців не відвідувати це місце, не принижувати ні себе, ні кримських татар. Через якийсь час проти акції кинули "тітушок". Старих, звичайно ж, побили. Кримськотатарська молодь, звичайно ж, злетілася в лічені хвилини і встала на їхній захист. І ось 2006 року в українському Криму під владою українського президента Ющенка пролунали постріли, запалали шини, а українські силовики в’язали і кидали в "Бобики" літніх людей. І все тому, що "більшість" хотіла і далі торгувати на могилах кримськотатарських ханів і не бачило нічого поганого в такому рішенні. "Демократія ж - влада більшості".
Йдеться зараз не про те, що "більшість" була нелояльною до кримських татар. Сам факт того, що кримські татари на своїй батьківщині змушені були просити або вимагати про такі елементарні речі, як повага до своїх святинь - це ганьба для Української держави. Специфікою демократії є влада більшості, але при збереженні права меншості. Іншими словами, кого б не вибрали виборці, правова держава гарантує, що права меншості порушені не будуть. Влада більшості в Криму була завжди. А ось право кримськотатарської меншини...
Особливість національно-територіальної автономії полягає в тому, що кримські татари в створеній автономії, відповідно до Конвенції ООН, отримають право гарантованого представництва - квоти - в органах влади. А значить - вони отримають право впливати на рішення щодо Криму, якого (права) вони позбавлені сьогодні в силу своєї нечисленності.
Право народу - це міжнародний механізм, який регулює взаємовідносини корінних народів і більшості, а також не допускає дискримінації. Впровадження в Криму міжнародних правових механізмів якраз дозволить врівноважити ситуацію, збалансувати права, позбавить одні групи можливості тяжіти нам іншими і стане запрошенням до діалогу замість існуючого 20 років диктату "більшості". Не будемо забувати, що проукраїнські кримчани - теж меншість, тому запуск міжнародних правових механізмів піде і йому на користь, дозволить знайти суб'єктність.
ТУРЕЦЬКА РЕСПУБЛІКА
Третім жахаючим аргументом "проти" можна назвати застереження, що кримські татари, якщо у них буде автономія, оголосять незалежність і приєднаються до Туреччини.
Насправді автономія в Криму вже була - радянсько-російсько-шовіністична, і вона вже двічі оголошувала "незалежність", а одного разу навіть "приєдналася" до сусідньої держави. І кримські татари (яких, дійсно, меншість, що позбавляє їх навіть теоретичної можливості повторити подібне) тут зовсім ні до чого.
Суть національно-територіальної автономії полягатиме в тому, що це - автономія меншості, що дозволить протистояти диктатурі більшості, збожеволілої від своєї вседозволеності. Тому будь-які страхи, пов'язані з кримськотатарським сепаратизмом, м'яко кажучи, перебільшені.
ЧОМУ ЗАРАЗ?
Недалекоглядна національна політика в Криму дозволила створити на території півострова пропутінську "малину". І йдеться зараз не про віру «исконно русских» кримчан у московського царя, а про систему влади, яка і пішла на змову з окупантом. Тепер, коли виявилося, що світ не готовий змиритися з відкритою анексією суверенних українських територій, росіяни з числа "опозиціонерів" заговорили про необхідність повторення "референдуму" під наглядом світової спільноти. Вони апелюють до "думки більшості" так само, як це роблять противники кримськотатарської автономії тут, в Україні. Ми з вами розуміємо, яким буде рішення в разі проведення цього "плебісциту". Єдиний спосіб протистояти цим планам легалізації крадіжки Криму - це реалізувати право корінного народу вже зараз. Згідно з міжнародними конвенціями, на землі корінного народу не можна приймати подібних рішень і "воля більшості" не владна там, де є національно-територіальна автономія.
Для України реалізація кримськими татарами свого права на самовизначення в рамках держави - частина дипломатичної боротьби за повернення Криму. Але не тільки. Запуск цивілізованих правових механізмів стане одним із наріжних каменів у фундаменті нової Української держави. Адже право - це величина, яка не піддається сумніву, не може бути винесена на політичне обговорення. Право можна тільки гарантувати - це обов'язок держави. Увесь радянський і пострадянський час українці були частиною особливого антиправового простору, де, спираючись на волю міфічного більшості, влада зневажала права на життя, свободу і майно. "Більшовицька" модель має відійти в минуле і поступитися місцем моделі цивілізованій, де цінний кожен і ніхто не в праві тяжіти над іншим.
З окупації Криму почалося народження по-справжньому незалежної України. З кримськотатарської національно-територіальної автономії розпочнеться зовсім інша історія взаємин Української держави та Кримського півострова.
