Не лікар, а біль
Електоральний успіх шоумена Володимира Зеленського (наразі він випереджає в рейтингу всіх статусних політиків) може когось тішити, а когось обурювати. Але набагато продуктивніше було б замислитися про природу цього успіху.
Найімовірніше, українці готові голосувати не так за самого Зеленського, як за шкільного вчителя (і президента України) Василя Голобородька – його персонажа з серіалу «Слуга народу».
Якщо хтось назве подібний погляд нерозумним, я перший погоджуся з цим. Дійсно, плутати актора з його героєм – верх абсурду. Бачити в Зеленському Голобородька так само безглуздо, як ототожнювати Шона Коннері з Джеймсом Бондом, а Володимира Висоцького з Глібом Жегловим.
Аж ніяк не факт, що Зеленський стане президентом, і ще менша ймовірність, що він, очоливши державу, зможе вирішити проблеми нашої країни. Навіть якщо він буде політичним генієм, жодна людина не в змозі витягти Україну з того болота, в якому вона перебуває.
Утім – «моя країна не має рації, але це моя країна». Набагато цікавіше розглянути ті причини, які зробили Зеленського лідером президентських перегонів.
Про що, власне, говорить «Слуга народу», яке його основне посилання? «В Україні безліч проблем. Тут злиденність багатьох сусідить із казковим багатством небагатьох. Демократія є лише вивіскою для панування олігархів. Державні структури наскрізь корумповані». Пересічний українець, дивлячись на все це, може лише сказати: «Але ж правильно!». Як сказав хтось із видатних, анекдот, який не відповідає дійсності, не смішний. Можна висміювати вуха віслюка, а плавці корови – не можна.
Безумовно, ідеться лише про витвір мистецтва (який його рівень, можна сперечатися). Але виборці, свідомо чи підсвідомо, сприймають цей серіал як передвиборну програму Володимира Зеленського, а білборди подібні до «Президент – слуга народу» вельми цьому сприяють.
Отже, Зеленський здіймає розмову про те становище, в якому зараз перебуває країна. Становище, м'яко кажучи, не блискуче. Соціальні проблеми в наявності, і політичні очки дістануться тому, хто знайде в собі сміливість сформулювати їх. Не вирішити – до цього ще далеко, а хоча б сформулювати.
Як же поводиться чинна влада? Вона, на жаль, уперто відмовляється навіть помічати проблеми. Натомість під барабанний дріб лунають переможні реляції. Тут важко зробити якийсь закид, адже ці реляції дійсно правдиві. Армія в Україні дійсно є – може, не найліпша в Європі, але здатна нарівні битися з російською. Державна мова в країні освоюється дедалі більш упевнено. Українська православна церква остаточно звільнилася від впливу Москви. Коли Петро Порошенко п'ять років тому приймав владу, перед ним стояли ці питання. Погано чи добре, але він їх розв'язав.
Все це так, і це – дійсно, перемоги. Але найнестямніша соціальна нерівність, корупція й олігархічний лад від цього нікуди не поділися. І коли Банкова вдає, ніби в країні все добре, це явно не йде їй у плюс. А адже вона дійсно демонструє нації саме таку картину.
На жаль, але якби Володимира Зеленського не було, його варто було б вигадати. Хтось мав нагадати країні, що вона важко хвора та потребує лікування. Нагадати прямим текстом, у форматі телесеріалу, епічної поеми чи якось інакше. Для хворого немає нічого гіршого, ніж уявляти, ніби він здоровий, і жодного лікування йому не потрібно.
Як саме лікувати цю хворобу, поки невідомо. Зеленський теж не пропонує жодного рецепта, проте хоча б ставить діагноз. Ось чому він – або Голобородько, що в цьому випадку не так уже й суттєво – має такий величезний рейтинг, випереджаючи і Порошенка, і Тимошенко. Хтось повинен нагадати країні, що в неї не все гаразд. Якщо цього не роблять ані теперішній президент, ані його головний суперник, то всі запитання – до них.
Звичайно, Зеленський не лікар. Він не здатний запропонувати дієвий рецепт вирішення проблем, що стоять перед українським суспільством.
Але Зеленський – біль. А біль украй важливий. Він свідчить, що в організмі щось не так.
