Недоторканні

Лариса Волошина

31 березня, 11:46

У вівторок, 29 березня, детективи НАБУ спільно з працівниками Національної поліції здійснили спробу затримання одного з суддів Малиновського районного суду Одеси. Суддя як раз отримував хабар у розмірі 500 тисяч гривень та під час затримання, не знайшов нічого кращого, як відкрити вогонь по детективам, після чого зник, скориставшись своїм суддівським імунітетом.

Подібна новина знову поставила питання про недоторканність для суддів і депутатів. Соцмережі буквально вибухнули обуреними думками блогерів про те, що працівники НАБУ, які отримали в розпорядження дорогу техніку і спорядження, виявилися безпорадними перед розперезалися чиновником. "Як же так? Яка недоторканність! Ату її!».

Розмови про скасування недоторканності ведуться вже давно. Багато політичних сил, особливо демократичного табору, неодноразово заявляли, що готові проголосувати за відповідний закон. Згадується, навіть Петро Порошенко під час свого перебування великим функціонером партії «Наша Україна», в прямому етері студії Савіка Шустера запевняв, що готовий сприяти прийняттю цього закону «ось прямо завтра з ранку». Політики обіцяють, обивателі сподіваються. Так і живемо.

Варто відзначити, що недоторканність чиновників високого рангу не є винаходом суто української правової системи. Розділ 6 ст. I Конституції США передбачає для членів обох палат Конгресу імунітет від переслідування, який полягає в тому, що вони не можуть піддаватись арешту в період їх присутності на сесії відповідної палати. Їх не можна заарештовувати під час проходження в палату і після повернення з неї. Виняток становлять випадки вчинення державної зради, тяжкого злочину і порушення правопорядку. Іншими словами, недоторканність парламентарів в США обмежена часом їх перебування на робочому місці, а також всіма випадками протиправної поведінки. В Європарламенті теж радять Україні не скасовувати недоторканність. Євродепутати відзначають, що подібна практика є поширеною у багатьох країнах світу, оскільки імунітет захищає від політично мотивованого судового переслідування.

У такої держави, як Україна, є дві біди: безкарність одних і практично повне небажання заглиблюватись в деталі - у інших. Тому суспільство вимагає скасування імунітету, зарплат чиновників, прав і свобод «ідеологічно чужих» співгромадян, але не здогадується піддати моральному осуду публічну особу за сумнівні зв'язки і плями в біографії.

За двадцять п'ять років незалежності в Україні виникла своєрідна толерантність до злочинів, скоєних «шанованою особою». І мова тут не тільки в кастовій круговій поруці або в низьких моральних якостях правлячої еліти, а й у сотнях, тисячах, мільйонах українців, які не бачать нічого поганого в тому, щоб взаємодіяти з тими, хто підозрюється в злочинах. Так, наприклад, коли виник скандал навколо фірми Nike, яка використовувала працю неповнолітніх дітей, доходи фірми впали в три рази. У скільки разів впали доходи торговельних мереж, що належать російському капіталу? Скількох клієнтів не дорахувалися українські великі підприємці, які, не дивлячись на санкції, не пішли з окупованих територій?

Гаразд. Бог ними з цими торговими справами. Людина, що віддає перевагу улюбленій марці, може бути далекою від політики. Але як відбилося на партійних рейтингах рішення включити в списки постмайданних партій тих, хто заплямував себе співпрацею з Партією Регіонів? Українці вважають, що співпраця зі злочинцем не є сумнівною дією і ніякий закон не здатний перешкодити цій впевненості. Відома всім ситуація з підкупом виборців. Переважна більшість тих, хто готовий голосувати за гречку, розкажуть вам, що гроші в нашій країні можна заробити тільки злочинним шляхом. Голосуючи за багатія, який роздає передвиборні подарунки, вони прекрасно розуміють, що роблять: беруть участь у розподілі нечесно придбаного.

Якщо прості люди - сіль землі - не соромляться своєї всеїдності, то чому ми дивуємося депутатам, які не голосують за зняття недоторканності з колеги, суддям, що відпускають під мізерну заставу тих, хто навіть у тюрмі повинен перебувати під посиленою охороною, прокурорам, які «забули» в покладений 72-годинний термін пред'явити хоч якесь звинувачення відвертому злочинцю?

Статус імунітету потрібен тільки порядним людям, які вирішили боротися з системою. Безкарних високопоставлених чиновників захищає сама система. Який статус мають «мажори», які збивають людей на пішохідній «зебрі»? Хіба статус недоторканності врятував від закриття фірми, що належать Віктору Януковичу і його наближеним, про які щотижня повідомляється в ЗМІ? А який імунітет у «діамантових прокурорів»? Шокін? Він хоч і статусний чоловік, але все-таки не володіє статусом недоторканності і не роздає таких. Прокурори взагалі не мають цього статусу, але це не заважає їм залишатися безкарними.

Можливість уникнути відповідальності за демонстративно скоєний злочин навіть для тих, хто має статус недоторканності, обумовлена ​​не тільки недосконалими правовими механізмами. Вони знають, що «їм нічого не буде». І ми це знаємо. Такий у нас суспільний договір. І цим ми відрізняємося від цивілізованих спільнот. Великі банки Європи днями відмовилися розміщувати російські євробонди на суму 3 млрд доларів у зв'язку з діючими відносно РФ економічними санкціями. І хоча обмежувальні заходи США і ЄС спрямовані на конкретних фізичних і юридичних осіб, а не проти держави в цілому (а значить розміщення єврооблігацій не заборонено), банки прийняли рішення не співпрацювати з країною, що має сумнівну репутацію.

Було б непогано якби законодавство України захищало мирне населення від «недоторканних». Але набагато важливіше, щоб саме суспільство в якості протидії тотальній системі безкарності і безправ'я почало виробляти норми і принципи, якими воно не готове поступитися. Ось тоді і «високопоставлена ​​стрілянина» припиниться, тому що будь-який, навіть найдрібніший, чиновник буде розуміти, що його життя після скоєного злочину скінчилося. Колеги, друзі, сусіди відвернуться від нього і його сім'ї. Ніхто не прийде йому на допомогу, не бажаючи бруднитися. Також як ті, хто був би не проти допомогти йому уникнути покарання, навіть якщо закон це дозволяє, знали б, що суспільство не пробачить їм двозначних рішень в однозначній ситуації.