Невже ж і справді «дві країни – одна професія»?
«Зірки» сучасної російської тележурналістики дуже своєрідно відзначили рік перебування Володимира Зеленського на президентській посаді. Тональність їхніх ремарок була роздратованою, стилістика часом вульгарно-брутальною, часом просто хамською. От лише декілька прикладів із цього ряду.
«Сьогодні виповнився рівно рік з того моменту, як український народ чекав Голобородька, а отримав Зеленського. Він став президентом України і треба сказати – жахливим», – заявив московський «зірковий» телеведучий Соловйов у своїй авторській програмі «Вечір із Володимиром Соловйовим».
«Ми так сподівалися на артиста – обіцяв же стати вироком для Порошенка і, пам’ятаєте, в якийсь момент навіть Путін говорив: ну, дайте ж ви Зеленському шанс», – заявила у програмі «60 хвилин» телеведуча Ольга Скабєєва, на що один із експертів цієї програми відповів: «Зеленський зміг довести, що те, що ніколи не тоне, здатне саме себе втопити». Журналістика високого класу, чи не так?
А ще Скабєєва додала: «Але ні справою, ні навіть словом від Порошенка він не відрізняється. Спочатку, якщо ви пам’ятаєте, він, в принципі, напевно соромився говорити «бойовики» – це ж порошенківське слівце, а тепер саме так називає жителів Донбасу. Загалом це не перший рік Зеленського, а шостий порошенківський рік». Схожа теза пролунала у програмі «Вечір із Володимиром Соловйовим». «Слава Богу, що він прийшов замість цього «кабана», – заявив один із гостей програми. «Ні, краще б прийшов Порошенко», – заперечив телеведучий у тому сенсі, що це зекономило б Росії цілий рік, поки Кремль приглядався до Зеленського. Зверніть увагу на рівень брехні у Скабєєвої: адже насправді ані Порошенко, ані Зеленський ніколи не називали «жителів Донбасу» бойовиками, цим словом вони називали лише озброєних і навчених Росією терористів. І, до речі, ще за пару місяців до обрання Порошенка президентом автор цих рядків уживав слово «бойовики» щодо тих, хто і справді був бойовиками-терористами, і ціла низка інших українських аналітиків також. Речникам же офіційної Москви потрібно представити саме Порошенка таким собі демоном, що розпочав війну проти мирного населення Донбасу, а головним ґанджем Зеленського вони вважають хоча б найменшу схожість його дій на дії попереднього президента…
А ось й іще один доказ справедливості цієї тези: «Ставши президентом, він продовжив війну на Донбасі, не відвів війська, не віддав наказ припинити вогонь. Всі Мінські домовленості даремні. Перемігши на президентських виборах «дракона» – він став «драконом» сам», – наголошено у сюжеті «Нові російські сенсації» на «НТВ».
Не могли не відгукнутися російські телезірки і на прес-конференцію президента України. «Ця постановка в дусі Білого дому сильно нагадує пересічну провінційну самодіяльність», – заявлено у програмі колись наче пристойного телеканалу «НТВ». Не відстає і Володимир Соловйов: «На пресконференції, яка була, ввічливо кажучи, напевно, доречна для якогось продавця дешевого шампанського», – таку формулу виголосив він. А одна з експерток програми «Вечір із Володимиром Соловйовим» додала не менш ввічливо та коректно: «Він навіть намагався з журналістами говорити в манері Трампа, але у нього це дуже погано виходило, тому реакція журналістів – вони дивилися на нього як на лайно».
Утім, не можна сказати, що всі оцінки московських тележурналістів й експертів – попри свою форму – не мають під собою жодного підґрунтя. Це стосується і наведених вище прикладів, й інших сентенцій. Ось що сказав Володимир Соловйов про Володимира Зеленського: «З’ясувалося, що це чоловік з великими амбіціями, з дико ображеним еґо, абсолютно не здатний сприймати будь-яку критику, страшенно образливий, вкрай обмежений у своїх риторичних прийомах». Чи візьмемо таку його фразу: «Зеленський нескінченно повторює порожні слова, при цьому вони вже зовсім не відрізняються від риторики Порошенка». Чи є в них резон? На жаль, є. Проте не забуваймо, що чимало справедливого було й у статтях знаних журналістів першої половини ХХ століття Володимира Леніна, Беніто Муссоліні чи Йозефа Геббельса, чи не так? Отож слід одразу брати до уваги не лише конкретний текст, а і його контекст, не тільки окремі вислови, а й загальну спрямованість діяльності того чи іншого журналіста. А в цьому сенсі згадані та не згадані «зірки» й експерти відрізняються однією дуже цікавою особливістю: знаходячи часом брутально-брехливі, часом доволі справедливі критичні слова на адресу зарубіжних (і не лише українських) політиків, вони у принципово іншій стилістиці ведуть мову про В.В.Путіна, про його команду, про російську зовнішню і внутрішню політику тощо. А це беззаперечно доводить, що йдеться про журналістику лише за формою, а не за суттю, тобто – про проводження лінії Леніна-Муссоліні-Геббельса, які у формі журналістики здійснювали далеку від об’єктивності пропаганду своїх, м’яко кажучи, далеко не найкращих у сенсі гуманізму ідей.
І ось тут саме час згадати, як наполегливо так звана «Національна спілка журналістів України» кілька років під патронатом ОБСЄ на невідомо чиї гроші здійснювала кампанію «Дві країни – одна професія». Невже ж професія Соловйова, Скабєєвої й інших персонажів, ім’я яким легіон, – це те, з чим має злитися в братніх обіймах журналістика українська? Ну-ну… А втім, певний успіх ця кампанія мала – сьогодні ми бачимо, як на цілій низці номінально «українських» телеканалів часом небезталанні журналісти ведуть змагання, хто краще принизить Україну і лизне «корму» лідерам московської «п’ятої колони» в нашій державі. Це не образа чиєїсь гідності – це об’єктивна констатація фактів щодо тих, хто продав себе за «лакомства нещасні». От щодо цих осіб формула «дві країни – одна професія» видається правильною. Тільки ж яка це професія? Як на мене, навряд чи журналістика…
