«Нікчемний» Захід і новітній «крихітка Цахес»
Ми сьогодні є свідками, як «золоті волосини», що дозволяли Путіну здаватися не тим, ким він є насправді, вже надірвані
Нещодавно МЗС Росії в особі заступника міністра закордонних справ Василя Небензя вкотре потішило світовий політичний та інформаційний простір, а водночас і загострило давно вже існуючу проблему неадекватності чинного керівництва РФ. «Де фігури масштабу де Голля, Кеннеді, того ж Рейгана, Коля або хоча б Кіссінджера? Країнами керують не політичні лідери, а якісь безбарвні менеджери, найняті на роботу на 4-5-річний термін… Більшість із них не здатні міряти вище плінтуса, а їхня політична вага оцінюється не за справами, у яких вони ще і несамостійні, а за вмінням подобатися і викладати свої думки, часто видаючи за такі їхню відсутність», - заявив заступник міністра. І взагалі – у світі політичні лідери змаліли. «Не випадково наш президент – у лідерах загальносвітових рейтингів. Де в західному світі рівні йому? Не бачу жодного», - наголосив Небензя.
Як то кажуть, і сміх, і гріх. На думку російського уряду (а речники МЗС, як відомо, висловлюють не власну позицію, а урядову, офіційну), «найняті менеджери» (тобто обрані виборцями) на високих посадах – це погано, і 4-5 річний термін перебування біля керма влада – теж нісенітниця. Справжні керівники країн повинні, очевидно, керувати ледь не довічно, завдяки своїм ледь не божественним лідерським якостям. Нагадаю, що англійське поняття «Leader» у сенсі, який ужив російський заступник міністра, перекладається російською як «Вождь», а німецькою як «Führer»…
Утім, заява ця народилася не на порожньому місці. Практично синхронно з нею Європейський суд з прав людини зобов’язав Францію грошову компенсацію у розмірі 50 тисяч євро сомалійським піратам. Як повідомляють інформагенції, гроші повинні отримати 10 сомалійців, які у 2008 році атакували французькі кораблі та були затримані в момент нападу. ЄСПЛ постановив, що право піратів на «свободу й особисту недоторканість» порушили, коли після довгої мандрівки на суд до Франції цих піратів утримували за ґратами ще дві доби, перш ніж вони постали перед судом. За логікою ЄСПЛ, піратів мали випустити вільно гуляти по французькій землі, взявши з них зобов’язання вчасно з’явитися на судовий процес. Права піратів понад усе! Хоча за конвенціями про ведення війни, чинними донині, пірати не вважаються комбатантами, і їх можна розстрілювати на місці, вішати на реях чи топити в океані (що, до речі, успішно робили і роблять індійські воєнні моряки, чиїми «негуманними» зусиллями сомалійське піратство було істотно послаблене). Але у нинішньої офіційної Європи – інші підходи.
Отож хіба не на тлі цього маразму Путін в очах ледь не всіх росіян і значного числа європейців виглядає ледь не титанічною політичною постаттю?
Проте передусім не це дає підґрунтя для пихатих заяв російського МЗС. Справа в тому, що Путін набув рис ледь не феєричного великого вождя не в останню чергу завдяки зусиллям певних західних політиків і журналістів на початку 2000-х. Аякже, дивіться-но, який унікальний лідер з’явився у росіян – молодий, тверезий, спортивний, німецькою вільно розмовляє й англійську кумекає, підтримує боротьбу зі світовим тероризмом, реформи запроваджує. Як не уславити такого лідера – нехай і з певними причудами, нехай і зі знову запровадженим ледь зміненим гімном СРСР (у «дівоцтві» - після про «партію Леніна, партію Сталіна, мудру партію більшовиків»), нехай і з «зачисткою» Ічкерії, нехай і з претензіями на керівну роль на пострадянському просторі. Тим більше, що до 2004-05 років у Росії дійсно відбувалися, поряд із реставрацією ідеології радянщини, певні позитивні економічні зміни, а в політиці існувала бодай номінальна багатопартійність.
Утім, поставимо елементарне запитання: а чи був Путін автором реформ та ініціатором позитивних економічних змін? Згадаймо: реформи на початку 2000-х були проведені урядом Михайла Касьянова, а радником Путіна тоді був Андрій Ілларіонов. Саме їм належали ті успіхи, яких досягла тоді РФ, – та хто сьогодні пам’ятає про їхню діяльність? Усю славу приписали Путіну, і зробили це не тільки його штатні пропагандисти, але й куплені західні політики й журналісти, а на додачу – «корисні ідіоти», які з тих чи інших причин легко стають жертвами тоталітарної пропаганди. Пригадується, одна західна журналістка якось охрестила російського президента «засновником новітньої соціал-демократії», а інша – «турботливим батьком російського народу, що веде своїх громадян до демократії»… Крім того, що було би з Путіним, з його могутністю, якби не карколомне подорожчання нафти й газу після 9/11, тобто після атаки ісламістів на США та початку війни західної цивілізації зі світовим тероризмом? Ну, а далі Путін здобув у певних колах Заходу репутацію «борця за традиційні цінності» та «моральне суспільство».
А загалом уся ці історія надзвичайно нагадує одну давню казку, що зветься «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» і написана у 1819 році класиком німецького романтизму Ернста Теодора Амадея Гофманна. У цій казці маленький потворний ліліпут, курдуплик (чудове слово, вжите перекладачем цього твору українською мовою Сидором Сакидоном) отримує від доброї феї подарунок – на його голові виростають три чарівні золоті волосини, які дозволяють цьому персонажеві здаватися кращим, ніж він є насправді. Ба більше – всі здобуті не ним досягнення відтепер люди приписують йому. Він стає в їхніх очах високим і сильним красенем, титаном думки та визначним правителем. У всіх усюдах підносять хвалу крихітці Цахесу і його чеснотам, а тих небагатьох, хто бачить його реальну постать, городяни вважають заздрісниками, негідниками і ледь не заокеанськими шпигунами…
Та попри все закінчується казка торжеством справедливості: золоті волосини, подаровані курдуплю феєю, виривають – і всі бачать його нікчемність.
Видається, необачна добра фея в особі західних лідерів (тих «безбарвних менеджерів, яких обирають на 4-5 років») зараз якраз і зайнялася принаймні однією з тих «золотих волосин» (саме її вона перед тим виростила у Путіна), які дозволяють господареві Кремля видаватися тим, ким він не є і бути не може, – «великим правителем» та «добрим батьком росіян». Ідеться про надвисокі ціни на нафту та газ, що створили підґрунтя нинішньої російської соціальної стабільності всередині країни та політичної експансії за її межами, включно з підкупом журналістів, державних діячів і цілих партій.
Другу «золоту волосину», яку Кремль ретельно вирощував багато років, нині вириває Україна за сприяння тих західних діячів, які за всіх обставин бачили кремлівського курдупеля таким, яким він є. Де міфи про «слов’янське братерство», про «довічну дружбу», про «єдиний народ», зрештою, про «високі моральні цінності православного світу»? Ні, ця волосина ще не видерта, але вже надірвана, і передусім тими українцями, що не захотіли слухняно співати осанну «великому Путіну» і «великій Росії».
І, нарешті, третю «золоту волосину» особисто видирає собі «лідер світових рейтингів», в ім’я своїх божевільних марень крок за кроком здаючи (під оплески більшості своїх підданих) Росію «дружньому» Китаю. Від Москви і до околиць лунає радісний лемент зачудованої публіки – Китай допоміг тим російським банкам, на які Захід наклав санкції, разом із Китаєм нам нічого не страшно! А тим часом насправді Китай почав де-факто брати під контроль російську банківську систему… От уряд Росії виступив із ініціативою щодо закону, який би дозволив китайським працівникам фактично вільно переселятися на російський Далекий Схід – поза контролем міграційної служби. Що ж, російський Далекий Схід, вважайте, вже в китайських руках. Скільки мільйонів китайців там нині живе і працює, нікому не відомо. Але багато. Ще 10-15 мільйонів за десяток років – і ситуація стане принципово іншою. Не тільки малий та середній, а і великий бізнес перейде передусім до рук китайців, в чому їх заохочує «великий» Путін, допустивши, в числі іншого, до розробки нафтогазових родовищ. Але справа не тільки в тому, а і в демографічному чиннику. Етнічні росіянки (та й українки також) Далекого Сходу сьогодні охоче виходять заміж за місцевих китайців, гребуючи так званим «слов’янським братерством». Бо ж китайці у масі своїй непитущі, роботящі, віддані сімейним цінностям, а на додачу в інтимній сфері істотно відрізняються в кращу сторону від пияків-імпотентів із російськими прізвищами. Десяток років – і справа буде зроблена…
Утім, бурхливі події можуть розгорнутися й раніше, якщо в Росії раптом виникне політична нестабільність. Причому Китаю не треба буде брутально анексувати колосальну територію від Владивостоку до Байкалу – досить буде використати кремлівську політичну технологію, «відродивши», але вже на новій етнополітичній основі, Далекосхідну республіку, яка, між іншим, була приєднана наприкінці 1922 року до Росії з порушеннями правових (навіть встановлених більшовиками!) норм. Гадаю, втомлені від витівок Москви 90% населення цього регіону охоче проголосують за процвітання у новій державі під китайським протекторатом, можна буде запрошувати найприскіпливіших іноземних спостерігачів, щоб засвідчити демократичність референдуму…
Отож, попри всі нинішні труднощі, ми сьогодні є свідками, як «золоті волосини», що дозволяли Путіну здаватися не тим, ким він є насправді, вже надірвані – і впродовж нетривалого періоду можуть геть зникнути. Разом із імперською могутність Росії та зачудуванням її «світовою роллю».
Ну, а з тими з-поміж західних лідерів, хто був нездатен бачити реальну поставу кремлівського курдупля, з продажними журналістами і «корисними ідіотами», гадаю, успішно розберуться громадяни їхніх країн – не дарма там регулярно проходять вибори, на яких, без підживлення з Москви, певні політичні сили та постаті зазнають неминучого фіаско.
