Ну а нових Вернадських нам надрукує НБУ...
«29.05-04.06.2020»
«У нас повинні з’явитися нові Сікорські, Корольови та Вернадські», — звернувся Володимир Зеленський до ректорів українських вишів на зустрічі в Офісі Президента, серед інших тем, присвяченій «розвитку науково-дослідної інфраструктури», підтримці реноме України як «визнаної всім світом» «землі винахідників і першовідкривачів». — «Не може бути успішною країна, яка пропонує вченому лише стілець, аркуш паперу та ручку», — продовжив Президент. І те, що подібний підбір персоналій при цьому аж ніякою мірою не здався авторам тексту його звернення, як і учасникам зустрічі, парадоксальним, зайвий раз затвердив мене в думці, що ця, як і всі інші подібні зустрічі, що начебто пішли у небуття, є не більш ніж пустопорожньою балаканиною.
До речі, одразу поправлю Офіс Президента, попередня зустріч Президента з ректорами провідних українських вишів відбулася не 2005-го, а 2009-го. Але, як і всі, що їй передували, якщо не брати до уваги за результат годинний спіч Ющенка — а Віктор Андрійович в дусі генсеків це любив, — завершилася вона тоді, взагалі-то, нічим. Ректори на словах в усьому підтримали Президента — і про українську мову, і про Європу, а вже через рік, за нового президента Віктора Федоровича Януковича, практично той самий склад ректорів без будь-яких формальних зустрічей на Банковій став ініціатором і активним учасником тихого перевороту в Міністерстві освіти та науки, в результаті якого в кріслі міністра опинився одіозний Дмитро Табачник. При якому повернули назад процес українізації освіти, а університети під вивіскою автономії переродилися на питомі застійні болота. Маю велику надію, що нинішня зустріч була не про те саме (запропонована ректорами кандидатура Сергія Шкарлета — це найгірше дежавю), — в списку її учасників вистачає пам’ятних по тих сумних подіях імен.
Так, так от, про Сікорського, Корольова, Вернадського. Що у них спільного? У всіх трьох, нехай Сікорський і Корольов перші кроки як конструктори зробили і в (тоді, щоправда, ще «на») Україні, шлях до світової слави проліг за межами нашої країни. Став би Сікорський тим, ким він став, без оборонних замовлень Російської імперії та промислової бази Сполучених Штатів Америки? Запустив би Корольов перший супутник і першу людину в космос, якби він залишився в Києві замість того щоб переїхати до Москви й працювати на військово-промисловий комплекс СРСР? При всій науковій і виробничій базі, де зараз без замовлень від радянського ВПК «Південмаш» і «Антонов»?
Можна виділити гроші на нове обладнання для лабораторій вишів (утім, на тлі світової кризи плюс наслідки пандемії, звідки взяти гроші, не уявляю), можна навчити талановитих інженерів і вчених... Але поки не запрацює в Україні промисловість високих технологій, поки чиновники не навчаться раціонально використовувати хоча б той мізер, який у нас наразі все ж таки є, ці інженери і вчені в найкращому випадку поїдуть звідси слідом за Сікорським і Корольовим. У найгіршому, спробують реалізуватися в чомусь іще.
Я багаторазово за своє життя обпікався і привчений судити можновладців не за словами, а за їхніми справами. Найсвіжіший приклад з розробкою вітчизняних тест-систем для діагностики коронавірусу 2019-nCoV, коли Інститут молекулярної біології та генетики НАНУ з уже готовими тестами, що відповідають усім вимогам, пошили в дурні, зате закупили сотні тисяч, як потім виявилося, «не верифікованих» тест-систем у ТОВ «Укргентех», що хоч і не має ні досвіду ні знань, зате близьке нинішньої влади. У підсумку частина грошей разом з липовими тестами пущена на вітер, а ще сотні мільйонів, які могли підтримати українську науку, вже четвертий місяць витікають закордонним виробникам. — Боюся, за такого підходу до справи, новий Ервін Чаргафф (*американський учений, уродженець Чернівців, який розробив так звані «Правила Чаргаффа», які ще до Крика і Уотсона сформували сучасні уявлення про структуру ДНК), якби ви працював сьогодні в Інституті молекулярної біології та генетики НАНУ, плюнув би спересердя й поїхав би до іншої країни.
Утім, навряд чи про це замислювалися організатори й учасники цієї зустрічі. За відсутності як коштів, так і загальних уявлень про те, що ж потрібно робити, заснована за її результатами Указом Президента «Рада з питань розвитку вищої освіти в Україні» в найгірших традиціях попередників не більше ніж іще одна створена виключно з метою імітації діяльності структура. Про що, до речі, свідчить і доручення від імені Президента розробити програму розвитку науково-дослідної інфраструктури Національної академії педагогічних наук — головної кузні липових наукових ступенів і звань, прогнилого вщент прикриття корупції та псевдонауки... Які вже тут реформи, Сікорські, Корольови. Що ж стосується нових Вернадських, тут усе ж є надія, щоправда виключно на Банкнотно-монетний двір НБУ.
