Особливості Нижнього Подніпров’я, або Як бути з «побутовими сепаратистами»
Нижнім Подніпров’ям називають долину Дніпра від острова Хортиця до Дніпровського лиману. Вона займає частково території Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської та трохи Донецької областей.
Останнім часом у національних соцопитуваннях поняття Нижнє Подніпров’я використовується для об’єднання Дніпропетровщини та Запорізького краю – двох прифронтових областей, які суто географічно більше, ніж Донбас, заслуговують на те, щоб вважатися Південним Сходом країни. Це – макрорегіон, до якого протягом останнього року перебралася велика кількість переселенців з Донеччини та Луганщини у пошуках зони найближчого миру. Найближчого – як територіально, так і ментально.
Тісний зв’язок між Дніпропетровськом та Запоріжжям ілюструється тим, що відстань між цими містами є однією з найкоротших серед українських обласних центрів. Але жити пліч-о-пліч, звісно, не означає бути у всьому однаковими. Певні відмінності між Дніпропетровськом і Запоріжжям є очевидними як на почуттєвому рівні, якщо побувати в цих містах, так і у соціологічному вимірі. Хоча ці відмінності у національному контексті можуть здаватися маловиразними та несуттєвими.
НЕ РОЗЛИЙ ВОДА
За даними дослідження, яке проводив фонд «Демократичні ініціативи» на початку цього року до Дня соборності, переважна більшість (від 51%) населення Нижнього Подніпров’я позитивно оцінює головні події в історії Київської Русі та козацького періоду. А також такі історичні сторінки 20 та 21 століть, як Лютнева революція та утворення УНР, створення УРСР у Харкові, перемога СРСР у війні проти третього Рейху, проголошення незалежності України та угода про асоціацію з ЄС.
Цікаво, що у списку головних подій в українській історії немає жодної, яка б викликала негативне ставлення у переважної нижньо-подніпровської більшості. А от серед історичних діячів, котрі мають відношення до нашої країни, чітко виражений антигерой серед тутешнього населення, існує – Йосип Сталін (– 52%). Правда, ненабагато від нього відстали у дніпровсько-запорізькому антирейтингу Виктор Янукович (– 48%) і Степан Бандера (– 34%). Серед тих історичних персон, котрих жителі Нижнього Подніпров’я оцінюють позитивно, лідирують Богдан Хмельницький, Ярослав Мудрий і князь Володимир.
Для 78% населення Дніпропетровської і Запорізької області характерно вважати себе, перш за все, громадянами України. Разом з тим 60%, згідно із січневими даними фонду «Демократичні ініціативи», підтримують ідею ширших повноважень для свого регіону у складі унітарної держави. Хоча результати аналогічно дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології наприкінці минулого року, ставлять під сумнів тезу про те, що переважна кількість жителів нижньо-подніпровського макрорегіону бажають широкої децентралізації.
КМІС тоді давав 25% по Дніпропетровській та 46% по Запорізькій. Тобто, якщо вірити і фонду «Демократичні ініціативи», і КМІС, виходить, що середній показник «децентристів» у Нижньому Подніпров’ї тільки за перший місяць цього року зріс майже вдвічі. Тут або у вітчизняних соціологів щось не сходиться, або таким чином на політичні настрої людей вплинуло посилення економічної кризи, а у випадку із Дніпропетровською областю ще й протиріччя між Президентом і попереднім губернатором, що завершилося відставкою останнього.
СЛОВОМ І ДІЛОМ
Хоч там що, згадані дніпропетровські 25% і запорізькі 46% щодо децентралізації також можуть ілюструвати і деякі розбіжності всередині нижньо-подніпровського краю. Подібні розбіжності стосуються не тільки питання політичного устрою країни. Наприклад, у Дніпропетровській області, згідно з даними КМІС, тих, хто «частково підтримує, частково не підтримує» відокремлення свого регіону від України та приєднання до Росії або створення незалежної держави менше 4%. А от у Запорізькій області респондентів з подібною думкою виявилося в чотири рази більше.
В останній 63% мешканців, а у Дніпропетровській – 46%, кажуть, що не мали досвіду допомоги переселенцям з Донбасу, але вважають, що це має робити держава. Також на Дніпропетровщині втричі більше післямайданних і проєвропейських оптимістів (24%), ніж у Запорізькій області. Водночас у Дніпропетровській майже вдвічі більше, ніж у Запорізькому регіоні, прихильників планової економіки (32%).
Ще одне показове співставлення: на Дніпропетровщині майже вдвічі популярніша у порівнянні із Запорізьким краєм позиція «не брав участь у волонтерському русі, яке допомагало армії, бо плачу податки державі, що має все це забезпечити» (35%). А серед населення Запорізького регіону вдвічі більше, ніж у Дніпропетровській області, тих, хто не вважає за потрібне допомагати українським збройним силам (33%).
Деякі з наведених вище показників можуть давати привід записувати у «побутові сепаратисти» цілі групи населення Південного Сходу. За таких умов, якщо влада дійсно прагне змінювати подібні настрої, навряд чи допоможе силова боротьба. Доречніше, як не крути, не залякувати, а переконувати відповідні групи населення і в першу чергу нормалізацією економічного життя в країні.
Євген СЕРЕДА, політолог, журналіст
