Пауза чотирнадцятого дня
У програмі Соловйова запрошений експерт вигукнув: «Втратили 500 солдатів та не взяли жодного міста! Заради визнання Криму?»
Тут важлива не цифра, яку назвали, а подив, що просочився у центр російської пропагандистської бравади. У бункері Путіна немає жодної стратегічної думки. Він, як і раніше, озвучує свої «вимоги», що втратили значення у Першій світовій війні. Вздовж українського кордону його люди возять тіло ексгумованого Януковича, намагаючись викинути його із політичною користю. Війська не в змозі просуватися вперед, не в змозі утримувати те, що пройшли, та недостатні для блокад міст. Залишається одне – бомбардувати і обстрілювати, натискаючи на гуманітарну кризу, здатну налякати Європу. Для переговорів із Заходом немає козирів, за винятком загрози підірвати АЕС. Наступ і відступ дорівнює катастрофі особисто для Путіна та його генералів. Перший має "всіх переграти", інакше пропаде. Другі мусять приховувати втрати заради власної безпеки. Знають, на кого покладуть провину за провал спецоперації. Тим більше, коли провина смертельна і до 500 треба приписати ще 12000. Ось і чекають на зміну керівництва, кружляючи нашими дорогами.
Пауза на фронтах України не означає затишшя у світі. Всюди приватні та державні установи зайняті відключенням російського пацієнта від джерел життєзабезпечення. Вперше в історії людство блокує одну десяту частину суші заради збереження цивілізації. Завдання непросте, а тому цікаве, як офігенний стартап. Америка іскрить і гуде від дипломатичного тріння. Західна Європа дістала свій абонемент у військовий джим і тренує м'язи, що обм'якли за 70 років. Східна – рішуче підставляє плече Україні. Китай озброївся тактикою українських олігархів, сів на два стільці, сподіваючись, що за будь-якого результату опиниться у виграші. (Помиляється, як і з Мао)
Що головне в цьому сум'ятті, яке виникло на жаху війни? Нафта та газ – основне прокляття людства. Вуглеводні харчують криваві диктатури, псують атмосферу планети, стають яблуком розбрату народів і гальмують розвиток. Тому Україна не тільки стоїть на форпості демократії, але й допомагає людям усвідомити нову реальність. Сьогодні розпочався процес відмови від російських вуглеводнів на крові. За десяток років він завершиться зеленим світом.
Паузи у бойових діях потрібні для евакуації громадян, для перегрупування військ, для поховання вбитих, для відпочинку солдатів... Вони не менш потрібні для думок про майбутнє. Заради нього ми боремося, втрачаємо близьких, терпимо нестатки. Майбутнє настає кожну секунду, складаючись у місяці та роки. Воно невідворотне. Але тільки для тих, хто бачить його, не живе з оберненою головою. Горизонти минулого так само нескінченні, як і горизонти майбутнього. Дійшовши до брежнєвської епохи, цілком можливо дістатися кріпосного права. Тепер це не теорія відносності, і не Херберт Веллс з його "Машиною часу".
Багато моїх друзів звертаються до росіян, не враховуючи дистанцію часу. Якщо вам за 50, спробуйте поговорити із собою 15-річним. Не вийде. Тим більше не вдасться розмовляти з однолітками Івана Грозного чи Сталіна. Слід витримати паузу, щоб застряглі там наблизилися на достатню для безперешкодного поширення звукових хвиль відстань.
