Про державну політику щодо переселенців
Днями міністр у справах окупованих територій Вадим Черниш дав інтерв'ю парламентському виданню «Голос України». Чиновник рішуче виступив проти дискримінації переселенців, але при цьому висловив думку, з якої випливає зовсім протилежне.
Не держава для переселенців, а переселенці для держави
«Після того, як Мінські угоди почали ледве-ледве реалізовуватися, конфлікт із високим рівнем інтенсивності перейшов у нижчий. Він щоразу поновлюється, коливається, але до того рівня, коли вважався найбільш інтенсивним, не доходить. Тобто якщо говорити про державу в цілому — ми в конфлікті. І навіть є громади, які безпосередньо не на лінії зіткнення, але вражені конфліктом. Львів, Дніпро. Тому що переселенці створюють навантаження на соціальну інфраструктуру — школи, дитячі садочки тощо. І в деяких громадах ми бачимо напруження між місцевими і тими, хто прибуває», – заявив Черниш.
Так, проблеми в стосунках між місцевим населенням та переселенцями сьогодні дійсно існують. Особливо це проявляється на підконтрольних Києву територіях Донбасу - в таких містах, як Краматорськ і Слов'янськ. Тамтешні жителі звинувачують переселенців в тому, що нібито через них у держави тепер не вистачає ресурсів на всіх, хто потребує допомоги.
Але вражає, чому влада досі не зміцнила локальні управління соціального захисту ні кадрами, ні грошима, а просто поклала на них додаткові обов’язки. Що, власне, і провокує конфліктні ситуації між місцевими та переселенцями. Але міністр у справах окупованих територій, судячи з усього, дивиться на цю проблему інакше. Адже з його слів випливає, що переселенці повинні якось скромніше навантажувати соціальну інфраструктуру, а не держава зобов'язана забезпечити адекватну роботу відповідних установ, запобігаючи таким чином напруження у відносинах між переселенцями і місцевими жителями.
«За законом за ВПО (внутрішньо переміщені особи) відповідає Міністерство соціальної політики, але ми намагаємося впливати на цей процес. Дуже багато прав порушується. Така собі «м’яка» дискримінація. Багато бюрократичних речей, які треба подолати. Які на практичному рівні створюють перешкоди в реалізації прав таких людей. Є рекомендації Ради Європи 2006 року щодо захисту прав внутрішньо переміщених осіб. Це практично дорожня карта. Ми ще маємо багато попрацювати, щоб її впровадити», – підкреслює Черниш.
«М’яка» дискримінація… Щось таке і спадає на думку, коли читаєш слова міністра про те, що «переселенці створюють навантаження на соціальну інфраструктуру». Більш того – саме такими думками через ЗМІ формуються негативні стереотипи про переселенців. Нещодавно Київський міжнародний інститут соціології провів масштабне дослідження щодо ставлення українців до тих, хто перебрався із зони АТО до інших регіонів країни. За даними опитування, інформацію про переселенців громадяни переважно отримують зі ЗМІ – таких 65%, незалежно від вікових груп.
Навіть люди, які мають особисті контакти з переселенцями, стверджують, що їхнє ставлення до них сформовано завдяки ЗМІ. Особисті контакти – на другому місці серед джерел інформації. При цьому дає спонукає замислитися ситуація з небажанням українців надавати житло в оренду ВПО: без побоювань це готові зробити лише 50% опитаних. Причина відмов – недовіра до незнайомців і страх бути ошуканим. Така ситуація простежується майже у всіх регіонах, трохи краще – на Сході. Про роль інформаційних стереотипів, що викликають таку «м’яку» дискримінацію, годі й казати.
Помірна толерантність
Проте, не все так погано. 43% українців ставляться до переселенців позитивно, 47% - нейтрально і всього 7% - негативно. Тільки 18% опитаних вважають, що через переміщених осіб зростає рівень криміногенності, лише 11% відчули зростання соціальної напруженості.
«Саме дослідження проводилося в лютому цього року. До нього були фрагментарні дані про ставлення громадян України до ВПО. І локально, і за масштабом вони були недостатніми, щоб робити загальні висновки. Їх результати були неоднозначними - ми фіксували і доброзичливе ставлення до переселенців, і масовий волонтерський рух, але водночас бачили стереотипне, упереджене ставлення і навіть дискримінацію», - зазначає директор КМІС Наталія Харченко.
Виявляється, більшість українців насправді не спілкувалося з переселенцями - навіть в містах їх найбільшої концентрації (регіони, що прилягають до Донецької та Луганської областей, і Київ), таких майже 50%. А 39% опитаних по всій Україні і 12% респондентів в містах концентрації взагалі нічого не знають про переселенців. Більшість місцевих жителів або зовсім не відчувають їх присутності, або скоріше не відчувають - таких 70%.
«Найбільше ВПО присутні на сході України і в Києві - близько 33% опитаних там відчуло їх появу. Усталений стереотип - що переселенці піднімуть конкуренцію на робочі місця, на місця в школах, садочках будуть сприяти збільшенню черг в державних установах - у відповідях респондентів не підтвердився. Невеликий відсоток респондентів допускав підвищення конкуренції на ринку праці - таких було 17%, але на власному досвіді з цим стикалися одиниці», - говорить співробітник КМІС Марина Шпікер.
Як показало дослідження, в містах концентрації переселенців ставлення до них ще краще: 58% відносяться до цієї групи населення позитивно. За два роки нічого не змінилося: так стверджують 83% опитаних, у 5% ставлення покращилося. В цілому, українці вважають, що переселенці мають рівні з усіма права, є уразливими і потребують підтримки, а військовий обов'язок повинні нести на рівні з усіма. Експерти роблять висновок: більшість людей розуміє, що агресія, зневажливе ставлення, небажання працювати притаманні одиницям, а не всім переселенцям.
Протестні перспективи
Ну, а днями в Києві під Кабінетом міністрів переселенці влаштували акцію протесту проти політики уряду. Як повідомлялося, Кабмін опублікував зміни до постанови №637, в якому передбачається створення мобільних бригад з СБУ і Нацполіціі, що мають перевіряти переселенців за місцем їх фактичного проживання. Введення цієї перевірки передбачає умова для призначення або відновлення соціальних виплат і пенсій.
Хочеться сподіватися, що це не останній протест переселенців, якщо держава не робитиме відповідних заходів, а тільки говорити про «м'яку» дискримінації і про те, яке навантаження ця категорія населення здійснює на соціальну інфраструктуру. Тут варто згадати про недавню історію, яка викликала резонанс в українських ЗМІ і соціальних мережах.
А саме – про громадянку України Черних Ніну Михайлівну, 1933 року народження, уродженку Єнакієве. Перебуваючи в законному статусі переміщеної особи, вона більше року не отримувала адресну допомогу і три місяці – пенсію. А на початку травня вона померла. Матеріальну допомогу Ніна Михайлівна не отримувала з 1 листопада 2015 року, а пенсію - з 2 лютого поточного року. А все через те, що вона спочатку виїхала в Полтавську область, а потім переселилася до Краматорська.
Пенсіонерка неодноразово зверталася з листами і запитами до органів державної влади, а у відповідь отримувала лише формальні відписки. Останні місяці життя жінка провела практично без грошей. Таким чином, «система» не здалася і не дала себе перевантажити…
