Про переговори
Кілька суджень.
1. Війни завжди закінчуються переговорами або капітуляцією. Останнє – не про наш кейс (як би нам нам не хотілось бачити рашку на колінах). Отже, переговори – це неминуче. Це не зрада.
2. Військові дії не закінчились і, припускаю, закінчаться ще не швидко. Наша битва за звільнення, наш опір вторгненню триває і від його ходу дуже сильно залежатиме хід переговорів. Зараз ситуація, навіть судячи з відкритих джерел (Арестовича не згадуйте), неоднозначна і для нас непроста. Отже, ЗСУ де-факто основний переговорник від нас і це лише початок процесу. Треба: успіхів в утилізації армій вторгнення і витримки нашої. Час працює на Україну, але не безумовно, бо – ціна втрат.
3. На процес переговорів впливає ну дуже багато чинників. Реальний стан на фронті, військові резерви, стійкість і ресурси економіки, як наші, так і ворога, гуманітарне становище, а ще позиції НАТО, ЄС, країн Європи, Штатів, поставки зброї, позиції Китаю і навіть саудитів по нафті та ще десятки інших. Реальної інформації по багатьох позиціях МИ зовсім не маємо. Судити лінійно, керуючись нашими ура-патріотичними мріями, непрофесійно і небезпечно. Переговори – мистецтво можливого. Зараз варто утримуватись від категоричних суджень, що не значить утримуватись від серйозної аналітики і зваженої критики.
4. Ясності з багатьма обговорюваними позиціями переговорників немає. Відмова від НАТО, нейтральність, окуповані території, гарантії безпеки, відвід військ, санкції, репарації. По кожній треба шукати прийнятний для України компроміс, пакетне рішення. Причому це фантастично складне завдання, враховуючи не тільки неможливість віри росії, а й провал міжнародних інституційних механізмів безпеки – ООН, НАТО, ОБСЄ, МВФ тощо. Воно потребуватиме виходу за рамки трафаретних підходів, творення нової системи безпеки, нових безпекових союзів з Україною. Не всі це розуміють і зрозуміють. Масштабність і новизна задач величезна і чи справляються з цим Україна і наші союзники, стане зрозуміло ближче до фінішу.
Отже, витримки, холодної голови, критичного мислення і стійкості! Віримо в Україну та ЗСУ!
Володимир КІПЕНЬ, політолог
