Про шкідливі професії та довіру до влади
Про проблеми Пенсійного фонду останнім часом говорилось багато. Основна тема — радикально збільшений дефіцит коштів у фонді та можлива (гіпотетична) невиплата пенсій. Серед причин такого стану голова правління Пенсійного фонду України Олексій Зарудний ще рік тому називав, зокрема, такі: «тіньова» зайнятість населення (це втрати пенсійного фонду щорічно зверх 60 млрд. грн); фінансування фондом доплат та надбавок до пенсій, які є формами соціальної підтримки і мали би фінансуватись з інших джерел (на це з року в рік витрачається більше 33 млрд. грн); «особливі» пенсіонери, тобто ті, які мають пільги та привілеї, до яких відноситься достроковий вихід на пенсію, «спеціальні» пенсії тощо. Якщо врахувати, що з 12,3 мільйонів пенсіонерів, які перебувають на обліку у фонді і, відповідно, обслуговуються ним, кожний четвертий користується пільгами, то стає зрозумілим масштаб ситуації, яка коштує річному бюджету пенсійного фонду майже 50 млрд. грн. Загалом виходить значна сума, яка лягає тягарем на пенсійний фонд, а, отже, на ту частину населення, яка працює чесно і платить податки в бюджет.
Очевидно, що саме проблеми наповнення пенсійного фонду країни турбували членів Кабінету міністрів, які нещодавно прийняли рішення про перегляд кількості професій, на яких розповсюджується право дострокового (5-10 років) виходу на пенсію. Таких претендентів на пільговий вихід на пенсію, згідно із затвердженими КМУ списками, нараховується більше мільйона. То ж тепер цей перелік професій зменшився на 40 відсотків.
Проблема зменшення переліку професій, представники яких мають право на дострокову пенсію, є дійсно актуальною. Адже ці списки формувались ще в середині минулого століття, коли існували зовсім інші економічні умови роботи, і згодом вони лише доповнювались новими позиціями (останні зміни Кабмін вносив у 2003 році).
За цей час технологічний прогрес не просто зріс, а набрав космічної швидкості. Індустріальне виробництво, на базі якого формувались горезвісні списки, майже відійшло в історію. На порозі — четверта промислова революція, а ми в законодавстві оперуємо професіями, які кардинально змінили свій зміст або навіть перестали існувати. І якщо спеціальності обпалювача, форсунника чи пірометриста раніше відносились до розповсюджених (і навіть героїчних), то зараз у молодого покоління може викликати лише здивування. А такі як кочегар паровоза – і сміх.
Право пільгових пенсій за рішенням Кабміну втратили переважно спеціальності, які безпосередньо не пов’язані із шкідливим виробництвом та керівники, наприклад, директори шахт, технічні керівники, їх заступники, головні інженери, механіки тощо. У списках залишаються лише ті, хто повний робочий день проводить під землею (це стосовно шахтарів). Такий підхід і до інших спеціальностей, тобто визначальним буде не належність до професії, а складність виконання безпосередніх обов’язків на робочому місці. Остаточне рішення буде приймати атестаційна комісія підприємства, яка робитиме «фотографію» робочого дня за спеціальністю та аналізувати всі особливості умов праці.
Підняття пенсійного віку для певної категорії тепер уже колишніх пільговиків, за підрахунками уряду, дасть ефект у розмірі 50-60 млрд. грн.
Прогнозовано проти такого рішення виступили профспілки. За заявами їхніх представників постанова Кабміну лише у вугільній промисловості та металургії торкнеться понад 200 професій (орієнтовно 40 тисяч осіб). Однозначно вони готуватимуть судові позови до уряду з вимогою скасувати таке рішення.
Невідомо, як Феміда віднесеться до цих протистоянь і як довго вони триватимуть. Як на мене, суть проблеми полягає в іншому. В намаганні знайти кошти для пенсійного фонду уряд вибирає всі можливі компенсатори. Це цілком зрозуміло, бо видатки фонду цьогоріч становлять 256,4 млрд. грн, з яких загальна сума асигнувань з Держбюджету передбачена у розмірі 144,9 млрд. грн.
Враховуючи, що видатки пенсійного фонду щороку збільшуються (минулого року вони стали більшими за 2014 на понад 7 млрд. грн), варто задуматися над іншими, інноваційними компенсаторами наповнення пенсійного фонду, та й бюджету країни загалом.
Всі ці компенсатори лежать на поверхні. Наприклад, варто вже наважитися та здійснити податкову амністію, яка б нарешті завершила в Україні період первинного накопичення капіталів. Але найголовніше і найперше, це вивести економіку із «сірих» та «тіньових» схем оптимізації оподаткування (за різними оцінками «тінь» складає від 40 до 60 відсотків економіки). Для цього необхідно усвідомити стратегічно, по-державному, що Україна має жити, як і Європа, у 21 столітті. Тобто немає сенсу експлуатувати виробничі можливості і технології минулого віку – вони потребують негайної заміни не лише за фізичними параметрами, але й за іншими технологічно-управлінськими мірками, це мають бути технологічні рішення та устаткування інших поколінь та ефективності. Створення на рівні громад умов для конкретної відповідальності за стан економічного розвитку території, введення пільгової системи заохочення приватних власників та безумовне обов’язкове «перезавантаження» економіки новітніми технологіями і навіть інноваційними економічними укладами вже за кілька років дало б суттєвий ефект, який би перевищив сподівання від всіх «економічних реформ», що проводились до цього.
Далі – це політична воля для проведення мотивуючої податкової реформи для всіх громадян України, а не тільки для тих, хто не вміє користуватися офшорами. Не владно-статусні «договорняки», які відбуваються майже щорічно між Кабміном, лобістськими пулами народних депутатів та олігархами (в проміжках між затвердженням бюджетної резолюції та власне бюджету України), а реальна оцінка потенціалу надходжень до бюджету.
Це, зрештою, прозора, мотивуюча та ефективна пенсійна реформа, яка зніме проблему дефіциту бюджету пенсійного фонду і збалансує його, врівноважить відносини ПФУ з Кабміном, стабілізує виплати пенсіонерам і створить передумови для профіциту бюджету ПФУ, який має стати інвестиційним ресурсом для всіх напрямів економіки в Україні.
Невирішення цих та супутніх проблем призводить на даному етапі українського державництва до того, що поки що в зоні «шкідливих» професій знаходяться практично всі нинішні та потенційні пенсіонери.
Варто сказати про ще один компенсатор, без якого будь-які намагання досягти економічної стабілізації в державі не вартуватимуть і щербатої копійки — це довіра населення до влади, насамперед, до уряду. Найприкрішим є те, що ця недовіра лише збільшується. Жодні програми, заяви, гасла і навіть показова боротьба з корупціонерами, яка останнім часом широко розгорнулась в країні, не можуть наразі зменшити цю прірву.
Економіка, особливо успішна економіка — це, довіра передусім.
Економіка — це культура. Економіка — це партнерство влади і суспільства. Економіка — це кооперація партнерів, креативні технології – від великих міст до найменших сіл. Це і ще багато інших, незвичних для чиновників речей, побудованих на довірі і партнерстві, і є основою економічного зростання країни, про яке говорять можновладці і мріють українці.
Можливо, саме з цього, з питань довіри, потрібно розпочинати щотижневі засідання Кабміну?
