Про внутрішньоукраїнський діалог
Уже понад два з половиною роки минуло з тих пір, як Україна потерпає від російської агресії. У травні 2014-го нам обіцяли, що АТО триватиме не місяці і дні, а години. На ділі виявилося, що ці «години» тривають роками. Озернімося навколо. У серпні квазідержавам – Абзахії та Південній Осетії – виповнилося вісім років. Торік самопроголошена Придністровська Молдавська Республіка святкувала своє ювілейне двадцятип’ятиріччя. А Нагірно-Карабаський конфлікт тліє ось вже три десятиліття. Після таких аналогій перспективи вимальовуються кепські. Тому проводити паралелі треба не задля того, аби тугу навівати, а з метою навчитися на чужих помилках, зробити правильні висновки та не допустити того, щоб ми загрузнули в болоті конфлікту на довгі роки. Війна, яку скромно називають антитерористичною операцією, вже й без того затягнулася.
«Скільки ще в біса «годин» нам треба чекати?» – обурено запитує владу чи не кожен українець. Натомість мало хто задається питанням: «Що треба зробити, аби «годинникова стрілка» швидше дійшла до кінця свого відліку, після якого настане мир на наших землях? І чим можу бути корисний особисто я?» Вирішення конфлікту ми залишили дипломатам, політикам, тристоронній групі у Мінську… Це багатьох не влаштовує: передовсім, захисників української держави, які зі зброєю в руках, ціною свого здоров’я та життя, боронять Батьківщину на Сході. Не задоволені також волонтери, деякі журналісти, інші свідомі громадяни. Однак як не крути, більшість українців такий стан справ влаштовує. Мовляв, ви там собі розбирайтеся, домовляйтеся, воюйте, а нас не чіпайте, бо це не наша війна. Не кращі «ура-патріоти», які красномовні на словах, але беззубі на ділі.
Так до чого ж це все йдеться? Що робити нам, звичайним українцям? Необхідно робити хоча б щось – те, що нам до снаги. Зрозуміло, що війну на Сході і питання Криму не вирішити без волі зовнішнього фактору, який сидить у Кремлі. Однак кожен українець може і повинен долучитися до налагодження міжрегіонального культурного діалогу всередині нашої держави. Протягом усіх років незалежності України питанню стереотипів, конфліктів та встановленню діалогу між жителями Сходу, Півдня і Заходу не надавали важливого значення. Результат, на жаль, усім відомий – у російських «визволителях» частина жителів окупованих регіонів побачила більших союзників, ніж у співвітчизниках із Заходу України. Так, доречно буде зараз зауважити, що сама українська влада сприяла цьому, проваливши інформаційний та культурний аспекти своєї політики. Утім сфокусуймося на тому, як ці помилки можуть виправити звичайні українці. Очевидно, що, якби був міжрегіональний діалог на побутовому, людському рівні, усі наші внутрішні міфи та стереотипи давно були б розвіяні. Налагоджувати цей діалог зараз життєво необхідно, адже це сприятиме зміцненню суверенності України, яку відчутно похитнули події останніх років.
Єдність у різноманітті – так зрозуміло й лаконічно сформульована формула успіху, яку за основу варто взяти українському суспільству. У цих словах ключ до об’єднання країни. Провернути цей ключ, а разом із тим відчинити замок, який відкриє різні регіони України один для одного, можна за допомогою саме діалогу. Задля його налагодження надзвичайно важливі поїздки жителів різних регіонів один до одного. Як найбільш ефективно розвіювати стереотипи? Наочно демонструвати людині, що міфи, якими вона затьмарена, не мають жодного зв’язку з реальністю.
Впродовж останніх двох років я систематично відкриваю для себе Східну та Південну Україну завдяки внутрішнім програмам обміну та ініціативам самостійних поїздок. Під час цих мандрівок знайомлюсь з українським по той бік Дніпра та активно презентую для інших свій рідний Львів. А навесні цього року зі своїм другом організував декілька лекцій у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, присвячену сприянню налагодженню міжрегіонального культурного діалогу в Україні. Зокрема, ми поділилися з ровесниками власним досвідом так званого «educational travelling», завдяки якому мандрувати можна легко та з користю. В аудиторіях збиралися орієнтовно по півсотні людей – не багато, проте й не мало. Це були невеличкі, проте міцні цеглинки, закладені в розбудову діалогу, якого прагнемо. Ось такий трохи нескромний, проте правдивий і з власного досвіду описаний приклад того, як звичайні студенти задля благої цілі можуть робити те, що їм під силу.
Також слід наголосити на прикладах інших, значно масштабніших проектах, покликаних налагодити міжрегіональний культурний діалог. Жовтневий Харків протягом двох тижнів приймав форум «ГаліціяКульт», що став логічним продовженням великого проекту «ДонКульт», який у 2014-2015-х роках розповідав Львову та Києву про Донбаський регіон. Тепер «ПогранКульт» (загальна назва для всіх форумів) привіз до східного мегаполіса України мистецтво Галичини. За цей час відбулося близько 80 подій, серед яких виставки, кінопокази, лекції, спектаклі, дискусії та ін. Безпосередніми учасниками дійства були 300 митців з Галичини та Слобожанщини.
«І ті, і інші однаково мало знають один про одного, користуються скріншотами з телевізора, клеймами, які не спираються на особистий досвід. Найкраще, що можна зробити – почати їздити в гості. Цю практику варто починати з людей мистецтва, «культурних поводирів», які прокладуть маршрут із Заходу на Схід», – відзначають організатори форуму, котрі намагаються об’єднати країну за допомогою мови мистецтва, якою розповідають різним регіонам про життя інших українців. Найкращі плоди міжрегіональний діалог буде давати тоді, коли відбуватиметься через реалізацію спільних проектів. «ГаліціяКульт» намагається руйнувати міфи і шаблони в уявленнях одне про одного в діаметрально віддалених регіонах України через діалог між мистецькими середовищами не лише на рівні знайомства, а й на рівні співпраці. Під час таких проектів і утворюються комунікаційні та ментальні мости, які будуть підтримуватися десятиліттями.
Захід і Схід України – це різна історична пам’ять, різні герої, різні ментальності, різні традиції та різна архітектура. Утім Захід і Схід разом. Єдність ця в їх різноманітті. Потреба в спілкуванні між регіонами сьогодні актуальна як ніколи, тому якомога більшій частині українців необхідно долучатися до налагодження міжрегіонального культурного діалогу. Навіть найменша ініціатива здатна змінити чийсь світ, спонукаючи переглянути світогляд хоча б однієї окремої людини. Для початку цього від вас буде достатньо. Не забуваймо, що і море починається з краплі.
Дмитро ПЛАХТА, Львівський національний університет ім. Івана Франка
