Процес пiшов...
Чому у нас і досі реально володарюють ті, хто вів країну до загибелі?
Влада, яка постійно скиглить, що третій Майдан погубить Україну, робить усе можливе, аби буквально погнати українців на Майдан, не залишити їм жодного іншого виходу, максимально загострити ситуацію, спровокувати обурення і протест. Те, що ми бачимо в Україні сьогодні, важко назвати інакше, ніж контрреволюція і реставрація, український Термідор (так аналогічні події називали у Франції після згасання Великої революції). А що можна думати, коли учасників національно-визвольної війни піддають репресіям, а бунтівники, сепаратисти, очевидні агенти Кремля спокійно живуть, а головне — вільно діють, більше того, беруть участь у виборах, стають міськими головами і депутатами. Перемогу української армії на Сході, що далася великою кров’ю, помножено на нуль, бо ті, проти кого вона воювала, знову прийшли до влади, точніше — їм віддали владу. Наприклад, деякий Вадим Лях став міським головою Слов’янська під гаслом: «Любити Слов’янськ як Неля!»
Може, він мав на увазі якусь іншу Нелю, але більшість пригадала Нелю Штепу, яка нині перебуває під слідством за сепаратизм у період її керівництва Слов’янськом. Тоді вона активно співпрацювала з Гіркіним — Стрєлковим та іншими діячами «русской весны» і «русского мира». Така ситуація в більшості міст Донбасу. Чи не доведеться скоро їх знову звільняти? Як справедливо зазначив відомий блогер, виходець із тих країв Денис Казанський: «Результати виборів на Донбасі виявилися невтішними. До влади вкотре прийшли не просто колишні члени Партії регіонів, а відкриті й послідовні вороги України». Їхній успіх був би неможливий такою мірою без змови з чинною владою країни. Знову в хід пішли політичні схеми Леоніда Кучми — віддати Південний Схід у «лізинг» тамтешнім проросійським (читай антиукраїнським) елітам із розрахунку на «договорняк» — «ми вам владу, ви нам лояльність».
У Кучми (і в нас разом із ним) все з тріском провалилося, провалиться і тепер. Дурістю і зрадою чинна влада вкотре закладає під Україну міну не дуже сповільненої дії. Всі ці висуванці Банкової у звільнених районах Донбасу негайно піднімуть триколори, тільки-но туди в’їде перший російський бронетранспортер. А він за такої гнилої місцевої влади обов’язково незабаром в’їде, гріх не скористатися ґрунтом, який там підготував офіційний Київ.
По всій країні неправедні підкупні судді залишаються на своїх місцях. У нас до цього часу реально володарюють ті, хто вів країну до загибелі. Політика, що проводиться нині, — це політичне піке України, падіння в безодню.
СБУ (довіра до якої нестримно падає, хоча за Наливайченка в суспільстві намітилася позитивна динаміка довіри), що постійно скаржиться на дефіцит сил і засобів для боротьби з сепаратизмом і підривною діяльністю, раптом без будь-яких проблем виставила 500 (п’ятсот!!!) до зубів озброєних і прекрасно екіпірованих співробітників для затримання в Дніпропетровську одного лідера партії «УКРОП» Геннадія Корбана... Для боротьби з особистими опонентами пана Порошенка сил і засобів завжди вистачає. Цікаво ж у нас виходить, люди, які на очах всієї країни здали Крим і третину Донбасу (їхні імена всім відомі) не понесли жодної відповідальності і продовжують нами керувати (все з тим же успіхом). А проти Коломойського і Корбана, які на відміну від них Дніпропетровщину не здали (але ж там, виявися інші керівники, все могло бути так, як у Донецьку й Луганську) і реально врятували Україну, розгорнуто кампанію переслідувань. До речі, щодо порятунку України — це не фігура мови. Якби здали Дніпропетровщину, впав би весь Південь (між іншим, Одесу втримав близький до Коломойського Ігор Палиця) і від України залишився б карикатурний бантустан зі столицею десь у Вінниці.
Таке вже було в нашій історії. А в цей же час, коли спецслужби геройствували в Дніпропетровську, на Одещині, в містечку Білгород-Дністровський, за повідомленнями ЗМІ, відбувся з’їзд так званої народної ради Бессарабії, яка проголосила створення «Буджацької республіки», що збирається об’єднуватися з молдавською Гагаузією в деяку незалежну державу і боротися з ворожою Молдовою і Україною.
А водночас у Харкові новообраний Кернес публічно заявив, що «відновлюватиме зв’язки з Росією» (під час війни і окупації наших територій!). Реакції з боку офіційного Києва — жодної. Так, «Буджацька республіка», Кернес та інші не є особистими ворогами глави держави, на них можна не реагувати.
«ІНОЗЕМНИЙ ЛЕГІОН»
Майже всі телеканали показували репортажі з Дніпропетровська. Найнеприємніше, ганебне видовище... Одному з каналів («1+1») дав інтерв’ю Михайло Саакашвілі з повним схваленням того, що відбувалося. Він стрімголов поліз у внутрішньоукраїнські політичні чвари, ризикуючи поховати на українській землі свою так важко завойовану в Грузії репутацію видатного реформатора і прогресивного діяча. Але методи Саакашвілі в Сакартвело (так називається Грузія по-грузинськи) базувалися на колосальному авторитеті президента. А який нині рейтинг у президента Порошенка? У всій сучасній вітчизняній пропаганді вражає одне: «хвиля» проти Корбана і Коломойського і жодного слова засудження тих олігархів, які підтримували сепаратизм... Які почуття у мільйонів українських патріотів це може викликати? На каналі ICTV в програмі «Свобода слова» заступник генпрокурора Шокіна Давид Сіхарулідзе теж нападав на Коломойського і доводив, що ГПУ все робить правильно. Але силові структури повинні вести боротьбу проти ворогів України, а не занурюватися в «розбірки» з особистими опонентами президента. І тут виникає питання до чисельних грузинських товаришів у керівництві нашої країни. Вони для чого до нас приїхали? Аби допомогти нашому народові чи бути тут «іноземним легіоном» першої особи держави, його «преторіанською гвардією?» Народ не такий дурний, як вважає влада. Слухаючи філіппіки прокурорів, він, природно, дивується, а чому жодних претензій до Ахметова, Пінчука, Фірташа, Новинського, Нусенкіса і багатьох інших? Чому світ мов зав’язаний тільки на тих, хто не здав Путіну Південний Схід?
На каналі «112» колишній співробітник МЗС України Олег Волошин ділився своїми міркуваннями щодо теперішнього моменту. Після звільнення з МЗС, де він працював за Януковича, пан Волошин впав у неприборкане москвофільство, не тільки на «112», але й раніше доводилося чути його репертуар: «Без Росії ми не проживемо, без Росії ми будемо бідні» тощо. Тобто, на його думку, матеріальний добробут України залежить від Росії. Це нагадує знайоме гасло: «Донбас усіх годує». Тепер, коли «бандерівці» йому вже не заважають, чомусь і сам себе нагодувати не може. Якщо Росія — джерело добробуту, то чому ж вона не може його забезпечити своєму власному народові, який (за винятком Москви, Петербурга і ще кількох міст) живе бідно, давлячись у чергах за дармовою ковбасою і б’ючись за млинець, який кидають йому з лопати? Недарма ж жартують російські журналісти: «Якихось 100 кілометрів від Москви — і ви вже в Росії». Тобто за 100 км від столиці цивілізація закінчується, як і добробут.
ЦІНА ДОВІРЛИВОСТІ
Потім до дискусії приєднався Дмитро Корчинський. Я не поділяю багатьох його позицій, але Волошин негайно став закликати відкрити проти Корчинського кримінальну справу за його висловлювання. Хоча Корчинський у цьому випадку сказав правду: проти нас воює не тільки Путін, але й народ Росії, який 84% голосів підтримує всі дії свого президента. Казки Волошина про те, що у нас проблеми тільки з російською верхівкою, не витримують критики. Здається, екс-дипломат до цього часу перебуває в полоні радянських міфів про «дружбу народів» і якоїсь особливої «російсько-української любові». За наївну віру в ці політичні вигадки ми розплатилися втратою Криму і кривавою бійнею на Донбасі.
Чи не занадто дорого ми платимо за свою довірливість, яку знову так наполегливо намагається нам нав’язати Олег Волошин? Має рацію Корчинський, коли говорить, що Росія розуміє тільки жорсткі дії у відповідь. Ось у нас на очах громлять українську бібліотеку в Москві. Чому до цього часу не закрито російські культурні центри в Україні? Виходить, що погром української культури в Росії нашу владу цілком влаштовує. Адже відповіді немає. Старозавітні пророки недарма стверджували: «Око за око, зуб за зуб». Політика підставляти ліву щоку, коли тебе вдарили по правій, у стосунках із Росією є не тільки контрпродуктивною, але й провокаційною. Це запрошення до розширення агресії. До речі, нинішню російську агресію проти України, що має глибокі ідеологічні й національно-ментальні підстави і мотиви, Олег Волошин тлумачив як банальну побутову сутичку сусідів, мовляв, «побилися по-п’янці», чого не буває.
Якщо це хоч якоюсь мірою символізує рівень вітчизняної дипломатії, то я з жахом хапаюся за голову. Згадую, як у період кризи довкола острова Тузла багатократний нардеп і міністр Олексій Кучеренко пропонував узяти пляшку горілки і шматок сала і розв’язати з росіянами всі питання... Українці! Час дорослішати...
В інтерв’ю українським телеканалам президент Порошенко заявив, що ми почуємо нові, окрім Корбана, імена заарештованих. Я більш ніж упевнений, що «Опозиційний блок» не чіпатимуть (хіба що якусь карикатурну «шестірку»), сепаратистів не чіпатимуть, людей Януковича — Путіна не чіпатимуть. Натомість підозрюю, що репресії проти патріотів посиляться, особливо там, де при владі узаконили сепаратистів і українофобів.
І це породжуватиме в мільйонів українців почуття найбільшої несправедливості, а це саме те почуття, яке завжди й штовхало український народ на повстання. А проти хвилі народного гніву прийомів немає. Чи врятували Януковича підгодовані репресивні формування? Судячи з усього, чинній владі наплювати на реакцію суспільства на її кроки. Даремно. Один такий байдужий нині сидить у Ростові-на-Дону... Все більше зміцнюється переконання, що влада сама не зупиниться, намагаючись прикрити одну свою помилку дюжиною нових. Процес пішов...
