Різдво: календарні та політичні пристрасті
В Україні сталася знаменна подія, через навколобюджетні пристрасті і драматичний перебіг суду над Геннадієм Корбаном недостатньо помічена мас-медіа: у «верхах» нарешті звернули увагу на проблему невідповідності реального ритму життя країни та приписів календаря, за яким в Україні живуть православні та греко-католицькі Церкви. Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов 25 грудня у блозі на своєму персональному сайті запропонував Раді християнських церков розглянути питання щодо відзначення Різдва одночасно з абсолютною більшістю світу. Турчинов відзначив, що у 431 році на Ефеському соборі, коли Церква була єдиною, ухвалили рішення про святкування Різдва Христового напередодні початку Нового року, а саме 25 грудня.
Що ж маємо сьогодні? Україна загалом живе за григоріанським календарем, а православні та греко-католицькі Церкви в ній – за юліанським; до 1900 року різниця між ними становила 12 діб, тепер – 13 діб, а з 2100 року становитиме 14 діб. При цьому григоріанський календар з високою точністю відтворює цикли сонячного року, тобто базується на астрономічних ритмах обертання Землі навколо Сонця, тоді як більш ранній юліанський календар через свою недостатню точність зараз став не більше ніж певною умовністю, не прив’язаною до сонячного року. Поки існувала Російська імперія, яка вперто жила за Юліанським календарем, ситуація з відзначенням Різдва ще мала під собою якесь підґрунтя, а зараз? «Сьогодні жодна країна не живе за юліанським календарем. Жодна. Юліанський календар залишився для визначення фіксованих календарних святкових дат тільки у деяких православних Церков, зокрема, в Росії, Україні та Білорусі. Хоча самі Церкви у своєму звичайному житті також послуговуються григоріанським календарем», - справедливо зазначив секретар РНБО.
Тож не дивно, що приблизно п’ята частина загальної кількості православних християн і більшість православних патріархатів, включно із Вселенським, нині відзначають Різдво Христове саме 25 грудня, в один день із католиками та майже всіма протестантами. Йдеться не про якісь секти, а про знані в усьому світі Антиохійську, Болгарську, Елладську, Кіпрську, Румунську, Олександрійську й низку інших православних Церков, про православні Грецію, Румунію, Болгарію, Польщу, Сирію, Ліван, Єгипет та інші країни. При цьому згадані Церкви не перейшли автоматично на григоріанський календар – вони, щоб дотриматися традицій і водночас позбутися абсурду, створили т. зв. новоюліанський, який іще декілька тисяч років не буде розходитись із григоріанським. Такий перехід є логічним під будь-яким оглядом – адже за григоріанським і новоюліанським календарями стоїть небесна реальність (для атеїстів – створена природою, для віруючих – Богом), а за юліанським – лише людські приписи, які давно довели свою хибність.
Може здатися дивним, що саме секретар РНБО звернув увагу на проблему того, якими саме календарями керуються Церкви. Насправді нічого дивного тут немає. Адже у православних та греко-католиків України і тиждень перед Новим роком (коли розпочинаються масові святкування), і сам Новий рік припадають на час Різдвяного посту (або ж «Пилипівки»), який триває аж по 6 січня включно і передбачає суворі обмеження в їжі (виключаються м’ясні та молочні страви і яйця) та забороняє вживання алкогольних напоїв (лише на День святого Миколая і по неділях дозволено випити келишок освяченого кагору). Я вже мовчу про різного роду масові гульбища дорослого люду…
Що ж виходить? Подвійний календар сприяє формуванню масової «подвійної моралі», свого роду «роздвоєності душ» значного числа українців; виявляє себе ця роздвоєність у всіх сферах життя: і в поточній політиці (коли ті самі люди на виборах за змішаною системою голосують за список патріотичної партії і водночас – за мажоритарного кандидата від «Опоблоку»), і в геополітичному світобаченні (хоча тут за останні два роки і взяла гору проєвропейська тенденція, все одно чимало опитаних соціологами прагне одночасно і до Євразії, і до Європи), і в культурній сфері (досить послухати, з якими піснями на телеконкурсах виступають численні представники всіх поколінь)… Ясна річ, не можна сказати, що коріння всіх згаданих проблем – у сфері церковного життя й у розбіжності календарів. Але й недооцінювати новорічно-різдвяну звичку до лицемірства не можна. Все взаємопов’язане, і поєднання непоєднуваного в сакрально-символічній сфері посилює такі самі тенденції в інших сферах…
Отож у кінцевому підсумку проблема того, якими календарями керуються Церкви, дотична до проблем великої політики та національної безпеки. Яким же може бути тут вихід? Можливо, Україні, яка однією з перших країн із переважно православним населенням – задовго до указів Петра І – почала відзначати прихід Нового року 1 січня (нехай і за юліанським календарем), час зробити логічний наступний крок – і, нарешті, почати на рівні православних та греко-католицької Церков відзначати Різдво Христове не 7 січня, а 25 грудня, наслідуючи Вселенський патріархат? Зрозуміло, спершу з’являться проблеми, і проблеми серйозні, проте чи не варто вивчити досвід такого переходу, скажімо, у Болгарській Церкві? Адже там кілька десятиліть віряни приходили до храмів відзначати Різдво двічі: молодші – 25 грудня, старші – 7 січня. А зараз таким же шляхом іде Молдова… Я розумію, що, коли до «старого» та «нового» Нового року додасться ще і «нове» та «старе» Різдво, виникне купа нових проблем. Але принаймні один із витоків «подвійної моралі» буде зліквідований. Відтак Україна відзначатиме вродини Спасителя одночасно не з Росією і Білоруссю, а з Європою, Америкою, Азією, Африкою – і більшістю православних Церков планети…
