Росія: архівна вертикаль
Після перепідпорядкування Росархіву президенту - публікації документів будуть ще більш дозованими
Подія, можливо, важлива, але поки що не зовсім зрозуміла. З одного боку, це можна розглядати як прагнення Кремля ще більше контролювати минуле. Випадково чи ні, але це рішення збіглося з початком «Панамагейту».
Зрозуміло, в надрах російських державних архівів, де зберігається не менше 500 млн справ, і навіть у надрах непідконтрольних Росархіву відомчих архівів жодного компромату на чинних російських політиків і бізнесменів немає і бути не може. Натомість в архівах зберігається чимало документів, які можуть змусити серйозно засумніватися в тій патріотично-милостивій картині російської і радянської історії, яка останніми роками фактично стала офіційною. У Кремлі все ще наслідують орвелівський постулат: «Хто контролює минуле - контролює майбутнє, хто контролює сьогодення - контролює минуле». Тому передача архівів під високу президентську руку, мотивована тим, що документи, які зберігаються там, мають особливу цінність, може означати подальше посилення умов доступу до матеріалів нашої порівняно недавньої історії. Цьому буде, можливо, сприяти, тримісячний перехідний період, під час якого всі нормативно-правові документи, що стосуються архівної справи, будуть приведені у відповідність до нових реалій. Під приводом цієї реорганізації деякі архіви можуть відмовляти дослідникам у доступі до вже розсекречених документів.
З іншого боку, треба мати на увазі, що останніми роками ряд прихильників Путіна, пов'язаних із Загальноросійським народним фронтом, вели не надто помітну кампанію проти нинішнього керівництва Росархіву, одним із пунктів якої було звинувачення в тому, що до цього часу не розсекречено багато цілком нешкідливих документів радянської епохи, зокрема і тих, які встигли продати в 1990 роки архівам США, Німеччини та інших країн. Найчастіше ці документи за кордоном вже опубліковані, нехай навіть тільки в перекладі англійською, німецькою та іншими європейськими мовами. Не виключено, що частину таких документів найближчим часом все ж розсекретять, хоча б для того, щоб російським дослідникам не доводилося цитувати документи з російських архівів у зворотному перекладі з іноземних мов.
Однак зміни керівництва російських архівів, зокрема у найближчому майбутньому, не передбачається, оскільки Володимир Путін перезатвердив на посаді колишнього керівника Федерального архівного агентства Андрія Артізова. Недавнє же звільнення директора найбільшого Державного архіву Російської Федерації Сергія Мироненка можна пояснити не стільки його конфліктом з адміністрацією президента, скільки конфліктом з міністром культури Володимиром Мединським, причому приводом для конфлікту послужила публікація директором ДАРФ документа, який викриває міф про 28 гвардійців-панфіловців. Мединський же виступив одним із головних лобістів художнього фільму, де ця легенда скрупульозно відтворюється.
Саме Міністерству культури підкорявся Росархів до переходу у відання президента. За бажання перепідпорядкування Росархіву безпосередньо Путіну можна трактувати і як ослаблення апаратних позицій Мединського і навіть як ознаку його можливої відставки в недалекому майбутньому. Річ у тім, що зовсім недавно одного із заступників міністра культури і низку чиновників цього міністерства було заарештовано за звинуваченням у корупції при проведенні реставраційних робіт. Мединського ув’язнювати, судячи з усього, ніхто поки що не збирається. Та й вже заарештовані чиновники можуть відбутися легким переляком, якщо через якийсь час справу припинять. Однак перемістити з поста міністра культури цілком можуть. Наприклад, у Думу. Благо, думські вибори на носі, а на них може стати в пригоді досвід Мединського як колишнього піарника «Єдиної Росії».
У разі, якщо на місце Мединського прийде менш ідеологізований міністр, він може трохи послабити контроль над архівними відомством. А там у надрах архівів можуть зберігатися вибухонебезпечні документи, зокрема ті, що стосуються російської і радянської зовнішньої політики і Другої світової війни. Ось у Кремлі і могли вирішити забрати архіви собі, під прямий контроль президента (а фактично - його адміністрації) від гріха подалі. Звичайно, можна скільки завгодно міркувати про подальшу долю міністра культури. Але одне не викликає сумнівів: розсекречувати документи радянської історії будуть ще більш скупо, ніж сьогодні. І це при тому, що цей процес фактично зупинився вже на початку 2000 років.
Тим часом Артізов на зустрічі з Путіним заявив: «Інформаційні ресурси все більше розвиваємо так, щоб жодних міфів не було про закритість російських архівів. Ми, по-перше, за кілька років збільшили приблизно на 40 відсотків площі читальних залів, щоб жодних черг не було. Бо в архівах, в читальних залах людей багато, інтерес великий. І наших, вітчизняних, дослідників, і іноземних. Буде віртуальний читальний зал як можливість надання додаткової послуги, і виставляємо інформаційні ресурси в Інтернет... ми всі розсекречені результати виставляємо на офіційному сайті Росархіву, спеціальну базу створили. Я вважаю, що ніколи за останні десятиліття планова, організована робота з розсекречення не проводилася так, як вона проводиться зараз».
Тут голова Росархіву свідомо вводить громадськість в оману. У тому ж фонді Сталіна з РДАСПІ, настільки розрекламованому як приклад відкритості, до цього часу залишаються секретними сотні архівних справ, які стосуються зовнішньої політики, військових справ та органів держбезпеки. Більше того, існує небезпека, що частина документів, зокрема пов'язаних із політичними репресіями, може бути знищена під приводом закінчення строків зберігання. Громадськість схвилювало повідомлення про велику пожежу в будівлі Міноборони на Знам'янці. Поширилися чутки, що згоріли (або спалили?) архіви Військово-меморіального центру (фактично - Генштабу), який як раз у цій будівлі міститься.
Спростуванням повірили не всі. Адже там, зокрема, зберігаються передвоєнні плани розгортання Червоної Армії, які до цього часу залишаються секретними і могли б відповісти на запитання, чи збирався Сталін напасти на Гітлера. А публікації архівних документів, імовірно, тепер будуть ще більш дозованими і стосуватимуться лише таких документів, які не суперечать офіційній концепції історії.
Борис СОКОЛОВ, публіцист, Москва
