Росія і Туреччина: нове перемир’я?

«Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган в посланні президенту РФ Володимиру Путіну вибачився за збитий турецькими ВПС у листопаді минулого року в Сирії російський бомбардувальник Су-24. Про це спочатку повідомив журналістам прес-секретар глави російської держави Дмитро Пєсков, потім витяг з листа турецького лідера був опублікований на сайті Кремля. Таким чином, послання з вибаченнями, яких вимагала російська сторона, Ердоган направив через сім місяців після трагедії», – саме так російські ЗМІ днями висвітили звернення президента Туреччини до кремлівського очільника.
Водночас, як передає Reuters, Ердоган не приносив Кремлю вибачень за збитий російський бомбардувальник Су-24, а лише висловив жаль з приводу інциденту. Про це заявив представник турецького президента Ібрагім Калин, передає Reuters. Агентство англійською пише, що в оригіналі листа Ердогана були слова «please excuse us» («вибачте нас»), що можна трактувати як звернення до родичів загиблого пілота, а не як вибачення перед Росією.
Агентство Анадолу з посиланням на джерело, близьке до президента Ердогану, також повідомило, що слова жалю були адресовані не Росії, а сім'ї загиблого пілота. На англійській версії сайту Кремля уточнили цитату з листа турецького президента Володимиру Путіну. Спочатку в англійському перекладі використовувався оборот «I apologise to them». Потім його поміняли на «Excuse us». У російській версії на кремлівському сайті текст не змінювався: «Я хочу ще раз висловити своє співчуття і глибокі співчуття родині загиблого російського пілота і кажу: вибачте».
Згідно з Кембриджським словником англійської мови, при вживанні слова «excuse» мається на увазі прохання про вибачення за те, що зробив помилково, тоді як «apologize» висловлює жаль з приводу дії, яке було скоєно свідомо. Турецьке словосполучення, яке використовував Ердоган – kusura bakmasnlar – може бути переведено як «вибачте, не ображайтеся». При цьому воно нібито вжито в посланні один раз, у фразі, адресованій сім'ї загиблого російського пілота Олега Пєшкова.
Варто нагадати, що раніше з'явилися повідомлення про відмову Туреччини платити Росії компенсацію за збитий 24 листопада минулого року Су-24, однак Анкара не виключила «надання допомоги» рідним загиблого пілота бомбардувальника.
КАЯТТЯ І ЖАЛЬ
Прохання про вибачення пов’язано з таким поняттям, як каяття. Каяття – це переосмислення зробленого поганого вчинку і щирий жаль з приводу того, що сталося, бажання спокутувати провину і власна ініціатива покарати всіх винних у зробленому, в першу чергу себе. Якщо людина не побачила вчинене по-новому, не зрозуміла свою неправоту, а, наприклад, тільки відшкодовує завдані збитки, вона ще не кається.
Якщо у людини є тільки розуміння своєї неправоти, але немає живого почуття, немає переживання, її каяття не справжнє, не глибоке. Якщо людина себе не карає, не чинить собі боляче, вона не кається. Здатність до каяття – показник високого рівня розвитку особистості та її моральної свідомості. Щире розкаяння оцінюється високо і знімає з винного основний тягар зовнішніх моральних звинувачень – рівно в зв'язку з тим, що цими моральними звинуваченнями людина з лихвою навантажує себе сама.
У свою чергу, висловлення жалю пов’язане з почуттям каяття про втрачені можливості. Воно часто хвилює людину, навіваючи на неї смуток і меланхолію. Це почуття може стати поштовхом до дії, а може демотивувати і вибити з життєвого процесу на довгі роки. У словнику Ушакова є таке трактування: «Жаль – почуття смутку, скорботи, каяття, викликане свідомістю будь-якої втрати або непоправності чогось».
Виходячи з вищесказаного, який можна зробити висновок щодо звернення турецького президента до російського? Напевно, у заяві Ердогана свідомо закладене двояке розуміння – наприклад, для того, щоб у Кремлі могли це сприйняти так, як їм хочеться, і водночас, щоб це можна було б трактувати як не прохання про вибачення, а просто висловлення жалю з приводу загибелі пілота.
З ІСТОРІЇ МИРНИХ УГОД
Хай там як, звернення Ердогана означає, що у відносинах між Туреччиною та Росіє намічається перемир’я. При тому, що ні одну, ні іншу сторону неможна назвати очевидним переможцем у останньому політичному (а частково і військовому) протистоянні.
Після того, як турки збили російський Су-24, у ЗМІ почали активно згадувати історію російсько-турецьких війн. А сьогодні, судячи з усього, вже актуальніше проводити історичні паралелі з мирними договорами між двома колишніми імперіями, що завершували протистояння, в яких було закріплено статус-кво. Тут можна пригадати про війни 1672-1681 рр. (Бахчисарайський мир) і 1735-1739 рр. (Белградський мир). І перша, і друга були пов’язані з територією України.
Бахчисарайський мирний договір 1681 року – угода про перемир'я, підписана у Бахчисараї, між Османською імперією, Кримським ханством та Московською державою. Вона була зумовлена війною за українські землі. При укладанні договору з московського боку був присутнім генеральний писар Війська Запорізького Семен Ракович. Договір був укладений терміном на 20 років і завершив війни 70-х років XVII століття між цими державами за володіння землями Правобережної України.
Кордон між Османською імперією і Московською державою встановлювався по Дніпру, султан і хан зобов'язались не допомагати ворогам Московії. Османська імперія приєднувала південну Київщину, Брацлавщину і Поділля, а Московська держава – Лівобережну Україну, Київ з містечками Васильків, Стайки, Трипілля, Радомишль, Дідівщина. Запоріжжя формально ставало незалежним. Московське царство погодилось на щорічне надання ханові «казни». Упродовж 20-ти років територія між Дністром і Бугом обумовлювалася відсутністю будівництва нових фортець і укріплень. Козаки отримали право на рибну ловлю, добування солі та вільне плавання Дніпром та його притоками до Чорного моря. Татари отримали право на кочування і полювання в степу обабіч Дніпра.
Бахчисарайський мирний договір в черговий раз перерозподілив українські землі між сусідніми державами і значно посилив позиції московського уряду в Гетьманщині, що призвело до поступового наростання національного та соціального гніту українського народу у Лівобережній Україні. Також договір мав велике міжнародне значення і зумовив підписання «Вічного миру» в 1686 році між Московським царством і Річчю Посполитою.
Белградська мирна угода – договір, підписаний у Белграді, що завершив російсько-турецьку війну 1735-1739 років. У 1737-му перемовини у Немирові завершились безрезультатно. Упродовж 1738 року було відносне затишшя, а 1739 року воєнні дії відновились. В результаті кампанії в серпні-вересні 1739-го російські війська під командуванням Мініха завдали османській армії поразки під Ставучанами та зайняли Хотин і Ясси.
Однак союзниця Російської імперії Австрія зазнала низки поразок і 1 вересня 1739 року була змушена укласти сепаратний мир, за яким поступалась Османській імперії областями в Сербії й Волощині, включно з Белградом. Це, а також погіршення стосунків зі Швецією (за два роки між двома країнами почалась війна) ускладнило становище Російської імперії та змусило її розпочати перемови про мир.
Перемови проходили за посередництва французького представника маркіза де Вільньова. За умовами миру Російська імперія отримала фортецю Азов у гирлі Дона (за умови руйнування укріплень), невеличкі території на Правобережній Україні вздовж середньої течії Дніпра та право збудувати фортецю на донському острові Черкасі (натомість Османська імперія – в гирлі Кубані).
Велика та Мала Кабарда були проголошені незалежними й мали відігравати роль бар’єру між державами. Російській імперії було заборонено тримати військовий флот на Азовському та Чорному морях, торгівлю з Османською імперією вона могла вести лише за посередництвом турецьких суден. Російським прочанам було надано гарантії вільного відвідування Святої Землі.
А до чого призведе чергове перемир’я між Росією і Туреччиною після чергового протистояння, ми побачимо, напевно, уже найближчим часом. За традицією, Україні навряд чи слід чекати від цього чогось позитивного. Втім, і перебільшувати ймовірні негативні наслідки теж не варто. Сьогодні ми більш залежні від самих себе, хоча рівень нашої самостійності ще далекий від того, щоб бути максимально незалежними від політичних баталій між колишніми імперіями.