Росія: культ «Великої Перемоги» як культ смерті
Коли у січні 1654 року у Переяславі гетьман Зиновій-Богдан Хмельницький зібрав своїх полковників, щоб легітимізувати перехід Козацької держави «під високу руку» московського царя, одним із тих, хто категорично відмовився підтримати це, виявився Іван Богун. Хмельницький закинув Богунові: як же так, адже цар московський і народ московський з нами однієї православної віри, вони стануть надійними союзниками. На це полковник Богун відрізав: ні, і цар, і всі вони не православні люди, і взагалі не християни, а язичники, власне, дикуни, які мають відповідні звичаї і яким вірити не можна.
За пару років гетьман переконався, що в тих словах було раціональне зерно, власне, не просто зерно, а ціла купа таких зерен, але радикально змінити щось він уже не встиг, а його спадкоємці не змогли…
Давня історія ця згадалася мені, коли я прочитав про висліди проведеного на початку квітня Всеросійським центром вивчення суспільної думки (рос. абревіатура «ВЦИОМ») соціологічного опитування. Виявляється, серед свят за рейтингом популярності серед росіян День перемоги 9 травня перевершив усі інші свята, в тому числі Новий рік, Великдень і Різдво. Респондентам був запропонований список із 14 найважливіших свят, включно з курбан-байрамом і Днем святого Валентина; можна було вибрати до трьох свят, які для тебе особисто найважливіші. День перемоги назвали найважливішим 71% опитаних, Новий рік – 60%, Великдень – 31%. При цьому зі священними цінностями Великдень пов’язує лише 16% респондентів, найчастіші відповіді тут – «це культурно-історична традиція предків» (30%) і «це сімейна традиція» (25%). На додачу, 77% росіян не дотримуються Великого посту перед Великоднем взагалі, а повністю відмовляються від звичного режиму харчування лише 4% опитаних (про особливий режим поведінки, який є не менш важливою складовою Великого посту, соціологи – і це дуже показово – запитати росіян чи то забули, чи то побоялися одержати нульовий результат).
Серед інших суспільно значущих свят опитані назвали Міжнародний жіночий день 8 березня (29%), Різдво Христове (25%), День захисника Вітчизни 23 лютого (16%), Першотравень (11%). Далі в анкеті йдуть так звані «професійні свята» - «день шахтаря, день десантника, день артилериста і т.д.» - 8% (цікаві професії обрали соціологи для запитання…) та День Росії 12 червня – 7%. Курбан-байрам набрав 5%, 7 листопада – 4%.
І хто тепер скаже, що полковник Іван Богун в головному не мав рацію? Так, серед росіян існує певне число християн, але навіть за найоптимістичнішими підрахунками їх менше третини від загального числа населення РФ. Отож міфи про «православну цивілізацію» та «святу Русь» - то тільки міфи, якщо не відверта брехня. Власне, і мусульман щось малувато у порівнянні з числом представників тих народів РФ, які начебто належать до ісламського світу, – опитування-бо мало не надто значну ймовірну похибку, до 2%…
Така ієрархія свят для росіян є загалом стабільною – скажімо, у 2006 році п’ятірка найпопулярніших свят виглядала так: Новий рік (82%), День перемоги (41%), Великдень (35%), 8 Березня (31%), Різдво Христове (26%). Як бачимо, 12 років тому як християни маніфестували себе трохи більше росіян, натомість адептів «культу Великої Перемоги» було відчутно менше. І це вщент руйнує міф про «традиції великої російської культури». Чому? Та передусім тому, що «Велика Перемога» - це те, чого ніколи не було, бо Червона армія свою війну, за свідченням маршала Жукова, програла (у записаній КҐБ розмові Жукова за чаркою зі своїми фронтовими друзями той, зокрема, сказав: «Нельзя отрицать, что американцы нам гнали столько материалов, без которых мы бы не могли формировать свои резервы и не могли бы продолжать войну… У нас не было взрывчатки, пороха. Не было чем снаряжать патроны. Американцы по-настоящему выручили нас с порохом, взрывчаткой… Разве мы могли бы быстро наладить производство танков, если бы не американская помощь сталью»). І Берлін вона взяла тільки тому, що командування союзників, зберігаючи життя своїх вояків, зупинило армію генерала Паттона. І Т-34 став уповні «зрячим» і дієздатним на полі бою тільки тоді, коли на нього поставили танковий перископ польського інженера Гундляха, переданий британцями. Зрештою, без американського продовольства в СРСР неминуче запанував би страшний голод, тил не зміг би працювати, а фронт би розвалився. Перелік можна продовжувати…
Я вже не кажу про те, що принцип «нам нужна одна победа – мы за ценой не постоим» (і не постояли – за озвученими в Держдумі торік даними, СРСР втратив у Другій світовій майже 42 мільйони!) нічого спільного не має ані з культурою як такою, ані з культурою християнською.
Власне, культ «Великої Перемоги» є культом смерті – коли на олтар кладуть якомога більше жертв, як «своїх» («за царя й отечество»), так і «чужих» (хоча там, де полонених ворогів не убивають, а годують і лікують, там ворожий опір значно слабший і своїх бійців гине значно менше. Це було доведено командувачем 3-ї армії генералом Горбатовим, який так сформулював своє кредо: «Уменье воевать не в том, чтоб как можно больше убить противника, а насколько возможно больше взять в плен. Тогда и свои будут целы». Проте Горбатов був чи не єдиним винятком серед радянських генералів і маршалів, натомість на перших ролях перебував згаданий уже Жуков, якого звали «м’ясником» і культ якого в РФ є складовою культу «Великої Перемоги».
У світлі всього цього не дивно, що у певних російських колах виникла ідея присвоїти ім’я «Достоєвський» надпотужній атомній ракеті, якою нещодавно хвалився на весь світ Путін…
А що Україна? У практично синхронно з росіянами проведеному опитуванні Київський міжнародний інститут соціології визначив, що найпопулярнішими офіційними святами серед українців є Великдень (82%), Різдво Христове (81%) та Новий Рік (79%). Далі йдуть Міжнародний жіночий день – 45%; Трійця – 35%; День Перемоги – 31%; День Незалежності – 16%. Тут також є про що поговорити, але то вже інша тема, хоча самоочевидним виглядає те, що саме Україна, а не Росія, має глибинну християнську культуру, а відтак у нас неможливий той «культ смерті», який де-факто панує у сусідній державі.
P.S. Стаття вже була написана, коли протоієрей Всеволод Чаплін, донедавна спікер Московського патріархату, написав у ФБ: «Судя по всему, в эти часы идут интенсивные переговоры с американцами по Сирии. И главное тут – не променять на страхи волю, будущее, самостоятельность России и ее место в мире. И речь надо вести не только о Сирии и не только о Ближнем Востоке. Требуют отстранить Асада – можно на это пойти, но обеспечить избрание еще более жесткой фигуры или разделение Сирии на несколько этноконфессиональных государств (другие там уже не жизнеспособны). Однако взамен надо в ультимативной форме заявить, что мы применяем в отношении Киева и всей нынешней левобережной Украины те же принципы защиты сограждан и соотечественников, что были применены в Крыму. В течение нескольких дней. Главное же – нужно дать понять: в отличие от американцев, мы совершенно не боимся разрушения крупных городов. Чего бояться людям, живущим вечностью? Москвичам и питерцам рекомендую за ближайшие два-три дня исповедоваться и причаститься. А глубинная Россия без миллионников, с их кислотной пеной, только лучше жить будет».
Чи потрібні коментарі?
