Шість років тому…
6-те квітня. Захоплення луганського СБУ
На тему тих подій було написано дуже багато текстів та знято відео. Я пишу від себе, як людина, яка зайшла в зайняту споруду СБУ і залишалась там до самого ранку наступного дня. Свої спостереження я докладно описав в книзі «Я – свідок. Записки з окупованого Луганська» та багатьох статтях в газеті «День».
За день до того я зробив знімок на одному з цивільних приміщень в центрі Луганська. На ньому був український прапор. Таких малюнків було на той час в нашому місті багато. Луганськ чекав бути почутим. Український Луганськ, підкреслюю. Почутий рідним Києвом. Були і ті хто позиціонував себе, як «визволителі нашого краю від хунти». Хоча і термін «хунта» вони розуміли досить розпливчасто. Вони просто хотіли, щоб їх почула Росія. Інакше кажучи – окупувала і нагородила ковбасою по «рубль двадцять» та позбавила кредитів в українських банках за скоровородки, каструлі та іншу побутовщину. Але вона – Росія - не чула. Вона нашіптувала. І підсобляла. Більш того – провокувала, постачала кадрових військових, спец службовців, військову техніку, вербувала, шукала гарматне м'ясо, яке не шкода, але з якого потім можна створити або цапа відбувала, або «героїв громадянської війни». Історія повторюється. А після власних окупаційних атак постачала… «гуманитарный конвой». Але то вже було потім. «За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси»… Так писав класик. Я ці рядки не уявляв, але бачив на власні очі. Ми з батьком в темній хаті цю ковбасу, слава Богу, не їли.
Були ті хто намагався з себе уявляти «русский мир» не відаючи навіть історії терміна Русь. Хтось просто хотів отримати щось, що не міг отримати в умовах власної безпомічності. Так може статись з будь-ким. З нашого боку було б не вірно показувати цих покидьків як суцільне колабораційне бидло. Навіть, якщо вони взяли автомат та пішли проти держави. В тому-то й справа, що існувала багаторівнева спецоперація з боку Кремля, якої я був безпосереднім свідком. Там були і наші недотепи з гнилих регіонів, для них будь яка копійка означала перспективу виживання максимум на місяць. Серед них, наприклад, азербайджанець, який до того працював водієм або «ПТУшник» з Ровеньок, який так і не міг зрозуміти якої він національності. Я з ними був в ту ніч поруч.
На моїх фото та відео чітко видна їхня сутність. Але там були і інші – розсудливі, професійні, в бездоганній екіпіровці, та з російським акцентом. І зброя у них, з годинниками на російський час, з’явилась якось дуже швидко. Там не було випадкових людей. Там були профі. А ми все чубимось між собою, що неправильно.
По всьому було видно, що це була спецоперація. Не можу стверджувати, що то була свідома здача об’єктів, адже те ж МВС не було здано 29 квітня. Скоріше без голови з центру відповідні керівники опинились в дуже скрутній ситуації прийняття рішень. І все це після Майдану, коли застосування спецзасобів правоохоронцями було заборонено. Більш того, коли хтось в Києві ділив портфелі…
***
Я йшов по коридорам Луганського СБУ і… знайшов вогнегасник. Взяв його з собою. Знаєте для чого? Я чекав на штурм і розумів, що це буде моя єдина зброя, щоб залити покидькам обличчя. Але не було не лише штурму. Не було жодної спроби звільнити Луганськ навіть в серпні 2014-го, коли там вже майже не було бойовиків. Авантюра підходила по кінця. Кривава авантюра.
Хоча висловимо ще одну версію. Для справедливості. Є думка, що якби в Луганськ зайшли наші українські визволителі, то Росія пішла б у відвертий наступ і тоді б Луганськ перетворився в Іловайськ.
А тепер логічне питання – і що ми (українці) маємо тепер?
Перше – нас не лупили з території РФ? Лупили. Нищили. І цьому є всі докази.
Друге…
Чи нині вільний Луганськ? Донецьк? Чи той же Іловайськ? Чи може логіка тут має поширюватись на більш факторну модель (вибачте за науковий термін)? Поясню – хто за ким стоїть?
Для багатьох висновок очевидний - хтось чогось або злякався, або домовився. Так саме як і щодо захоплення фортеці СБУ 6 квітня 2014-го року, не домовився щодо захоплення МВС, але домовився щодо захоплення Луганська та не домовився щодо захоплення всієї України. Нам вирішувати. І будувати державні інститути! Інакше – хаос та анархія. А це шлях в маніпулятивне безводдя.
Валентин ТОРБА, «День»
