Шовінізм проти Інклюзивності
Швидкой подискутував з британським колегою
Кілька днів тому російський телеканал «Дождь» транслював запис дискусії між одіозним спецпредставником президента Росії з міжнародних питань Михайлом Швидким і керівником Британської Ради Кіроном Деваном про роль культурної дипломатії в сучасному світі. В цій розмові, що відбулась наприкінці травня в Третьяковській галереї, і стала вступом до публічних діалогів про культурне лідерство між російськими і британськими спікерами, нас цікавить контраст в цінностях і риториці, якими послуговується російський культурний дипломат і його британський колега.
Представники двох держав дуже відрізняються у своїх підходах до культури і дипломатії. Якщо для генерального директора Британської Ради, вихідця з Ірландії, для якого англійська мова є другою після рідної ірландської, британська культура є виразником різноманітних життєвих прагнень представників всіх регіонів об’єднаного Королівства, то для Швидкого ця формула незрозуміла. Для нього російська культура, як увиразнення прагнень всього народу – це моноліт, що стоїть на трьох китах: візантійському православ’ї, російській мові, і, мовою оригіналу, - «ощущении расширяющегося пространства».І хоча перед тим Швидкой відзначає, що Росія – це слов’яно-тюркська і православно-мусульманська держава, це твердження ніяк не корелюється з дійсністю. Де, в такому разі, загубився представницький голос цієї другої складової російської ідентичності у її внутрішній і зовнішній культурній політиці? Хіба що лишився у форматі ординської ментальної політичних еліт. Тож на цьому, власне, експансіоністському відчутті і тримається купи російська культурна політика і дипломатія.
«Якщо ви спитаєте якою є культура Великої Британії, то вона досить різна. Бо культура в Шотландії і Единбурзі докорінно відрізняється від культури в Лондоні і в Бірмінгемі. 25-літня молодь суттєво відрізняється від 70-річного валійця. Те, як люди живуть і що їм важливо, в більшій мірі визначає британську культуру, ніж будь-які культурні архетипи», - відзначає сер Кіран. Культурні архетипи і всякого роду «скрєпи»для ірландського керівника Британської Ради є ілюзією, про що він говорить відверто.
Швидкому дивними здаються і європейські принципи відкритих дверей,так звана «інклюзивність» в культурі: «Сьогодні під сумнів ставляться усі принципи Французької революції. Адже після того, як вихідця з Пакістану обирають мером Лондона, багато людей правомірно стверджують – «щось не так з нашим виборчим правом». І це не лише якісь там фашисти, а нормальні люди. А коли почалось нашестя мігрантів з Сирії, багато людей почало говорити – «треба закривати Європу», - апелюючи до «братніх» голосів з Європи росіянин продовжує – «Чи здатні ми за допомогою певних (- політичних?) інструментів зберегти звичну для нас культурну систему, в якій ми виросли і жили?».
Для сера Кірона проблема біженців зводиться до культурної взаємодії з ними – їм потрібно дати освіту, роботу і розвиток, а не гратись в самоізоляцію. «Потролити» пана Швидкого наважується навіть модератор дискусії, журналіст і телеведучий Олександр Архангельський:«Обрання вихідця з Пакістану мером Лондона – це результат перетворення імперії. Таке собі може дозволити лише постімперська країна». Непрозорий натяк розуміють всі, і в цій атмосфері колишній міністр культури РФ виглядає більш ніж розгублено. Такі публічні дискусії дуже добре роззброюють штучно збудовану російську ментальність, її солом’яні підмурки і ілюзорну міцність.
Михайло Швидкой мрійливо анонсує: «невдовзі поїду читати лекції в Україну в Музей Шевченка і Театральний інститут…». Як відомо, нещодавно Фонд Бориса Олійника запросив російського представника прочитати ряд лекцій для культурницької аудиторії Києва, на що газета День відреагувала рядом публікацій, а представники української інтелігенції звернулись до очільників українського МЗС і СБУ із вимогою заборонити в’їзд одіозного дипломата до України.
