Слабка «мова сили»
Два роки назад Донбас обирав не просто Президента, а перш за все Головнокомандуючого
24 квітня 2014 року, коли до остаточної окупації Донбасу залишились лічені тижні, Інтерфакс-Україна повідомило: «Позафракційний народний депутат, кандидат у президенти України Петро Порошенко заявив, що з сепаратистами на сході країни не варто вести переговори, оскільки вони не мають наміру йти на компроміс, а розуміють лише «мову сили».
Це було ключове повідомлення зі сходу України в ході візиту Порошенка в Луганськ, яке пролунало головним меседжем - майбутній Президент має намір «бити ворога». Саме тому так привабливо звучав його таємничий план «Б». Отже Донбас обирав не просто Президента, а перш за все Головнокомандуючого з відповідними повноваженнями і рішучими кроками, аж до воєнного стану. Найманці по радіо Zello тоді панікували – «референдум» виявився фейком, українські війська оточували терористів, і саме тому бандити просто почали поступово тікати, розчинятись. «Росія нас зливає» - такі фрази лунали в радіоперехопленнях.
«Я вважаю, що Петро Порошенко лицемірив, коли перед виборами говорив про те, що з терористами не може бути ніяких перемовин, що він людина дуже жорсткої позиції і що війна скінчиться за кілька днів, - говорить «Дню» волонтер Юрій Касьянов. - Таким чином Порошенко грав на настроях народу, настроях пасіонаріїв тільки для того, щоб виграти вибори. Це була досить звична виборча технологія, яка багато разів у нас використовувалась. Це порожні обіцянки, які зазвичай дають ті, хто балотується на пост президента або іде в депутати. Сам я ніколи не вірив Петру Олексійовичу, адже тоді, коли він пішов у президенти, для мене було очевидним, що його кандидатура - це креатура олігархату, який таким чином знайшов певну компромісну фігуру для себе. Порошенко ніколи не був національним лідером та людиною, яка створювала Майдан та вела його за собою. На Майдані взагалі не було національних лідерів. І в цьому є показовість - є народ, а гідного лідера немає. Відповідно немає і чіткої ідеї, програми, ясних окреслених завдань. Вважаю, що в діях Порошенка та всього нинішнього політикуми не варто шукати якогось загадкового внутрішнього смислу або заколоту, пов’язаного з Путіним, Сурковим чи кимось іншим. Просто наші політики не можуть оцінити і відповідно прорахувати ситуацію на відміну від ворога. Вони сидять у своїх помістях, відірвані від народу, дійсності і реалій».
Варто пригадати, що тоді 25 травня луганчани на свій ризик виїздили з окупованого міста для того, щоб проголосувати за своїм паспортом за Петра Олексійовича. А отже у останнього вже був не просто кредит довіри, а місія. Місія, яка загальмувала з перших днів після його інавгурації, коли вся країна почула спочатку про трьохденне, а потім і десятиденне перемир’я, під час якого Донбас наповнювався російськими танками, інструкторами, а згодом і масово військовими. Потім були перемовини Кучми, Медведчука і Шуфрича з бандитами в Донецьку, спочатку сотні, а потім тисячі смертей.
Стратегічна можливість зламати хід історії була втрачена... Виявилось, що країна замість Головнокомандуючого отримала котли військові, «котли» мінські, втрачені території і найголовніше - загрозу державності у вигляді можливої зміни Конституції та «особливих статусів».
