Соціальна пастка для влади
Чому наша українська демократична влада ніяк не хоче враховувати соціальні наслідки своїх реформ? Адже це прямий шлях до реваншу проросійських сил в Україні.
Звісно, можна відразу зауважити, що непатріотично піднімати це питання, коли реформи не закінчені, коли ми ще не побачили їхніх реальних наслідків і все далі у такому ж дусі.
Але, ігнорування президентом Порошенком і прем’єр-міністром Яценюком соціальної складової українського суспільства, все ближче наближає президента до того, щоб стати Ющенком-2.
Зарплати у 100 доларів і пенсії в 50 доларів на фоні мільярдних і мільйонних статків українських «еліт», майже європейські ціни на продукти харчування і різке підвищення цін на комунальні послуги в Україні явно, крок за кроком, просуває українців до зубожіння.
Тому українській владі вже сьогодні необхідно задуматись над тим, чи розуміє вона, що соціальна кастовість і протекціонізм можуть зіграти з нею злий жарт, якщо вона не буде цікавитися тим, як живуть (чи точніше животіють) в подібних умовах пересічні українці.
Принцип, що в Україні все платне крім роботи, не може довго функціонувати і залишатися непоміченим.
Очевидно, що Україна не перша країна, котра проходить шляхом «шокових реформ». Проте чомусь весь цей «шок» розпланований таким дивним чином, що його перекинуто на найбільш соціально не захищені прошарки суспільства.
Почнемо з того, що прем’єр Яценюк виявився у своїх реформах далеко не схожим на батька польського економічного чуда Лешека Бальцеровича.
Шок від цих реформ народ дуже відчуває, але чи можуть вони покращити у перспективі життя пересічних українців?
Для проведення реформ від самого початку потрібен був складений чіткій план їх проведення. Але, на жаль, цього і близько немає й досі. Усе відбувається спонтанно і не прогнозовано.
Набираються все нові і нові кредити, вирівнюються цифри бюджету під вимоги МВФ, а головне, що головними пріоритетами таких підходів стали макроекономічні показники, а не живі люди.
За майже два роки не прозвучало жодного слова про створення нових робочих місць, а головна політика уряду Яценюка зводиться до того, щоб посадити більше мільйонів сімей в Україні на «голку» отримання субсидій.
При чому, багато з тих, хто дійсно цього сьогодні потребує, не зможуть цієї допомоги отримати взагалі ніколи.
І це все замість того, щоб піднімати соціальні стандарти, створювати нові робочі місця, завозити з Заходу сучасні заводи для переробки сільськогосподарської продукції в глибинці, а в промислових центрах розгортати модерні заводи і фабрики за західними технологіями.
Хоча про яке планування реформ можна взагалі говорити, коли діюча коаліція – це не що інше, як «збірна політична солянка», в якій кожна з її складових має своє бачення, і мусить координувати свої дії з бізнес інтересами тих, хто їх просунув.
Адже поки немає єдності, не може бути і ніякого стратегічного плану дій.
Можна, звичайно, спробувати заперечити, що мовляв в умовах війни з Росією плани і стратегія відходять на другий план. Що тут потрібно діяти залежно від ситуації, але чітко і рішуче.
Але навіть невеликий будинок неможливо побудувати без проектування його плану. То як же можна реформувати економіку цілої великої країни сподіваючись на те, що якось воно вийде само собою?
Водночас, якщо уважно проаналізувати вибірково деякі пункти реформ Бальцеровича, то головне в тому, щоб держава якомога менше втручалася в економічне життя суспільства.
І це необхідно зробити не залишаючи хоч трошечки лазівок для «своїх». Оскільки в державі, де пріоритетними є не інтереси громадян, а потреби армії чиновників і бюрократичної номенклатури, дуже важко сподіватися на позитивні зміни.
У такому разі, виникає взагалі питання наскільки демократичною можна вважати діючу українську владу, оскільки й досі не існує механізмів запущення процесу відповідальності влади перед народом, що власне і дозволяє робити владі що завгодно.
І тут необхідно звернути увагу на той факт, що в умовах важкого соціального стану суспільства Бальцерович прийняв рішення не про замороження зарплат та соціальної допомоги населенню, а був прийнятий закон про оподаткування надмірного підвищення заробітної плати.
Було введено, так званий попівек (пол. popiwek), податкові обмеження на зростання заробітної плати в державних компаніях, для обмеження гіперінфляції.
Звідси можна зробити два висновки: Лешик Бальцерович не заморожував зарплати населенню; він обмежив заробітну плату державним чиновникам, щоб вони самі собі не назначали європейські оклади у той час, коли іншим немає за що купити хліба.
Так само Бальцерович придушив в корні можливість застосування схеми роздачі дешевих кредитів «своїм» (типу через рефінанс чи відкати).
Він ліквідовував «прокрутку» отриманих кредитів, коли брався кредит та конвертовувався в долар. Далі лише вичікували – поки своя валюта впаде вдвоє-втроє – а потім міняли назад та «віддавали кредит». Решту спокійно кладучи в кишеню як чистий прибуток.
В Україні вирішили піти іншим шляхом. Просто взяли список «хотілок» пострадянського олігархату, що видає себе за рафінованих демократів, і нахабно обізвали усе це відповідником «польських реформ», сподіваючись, що українська громада усього цього не зрозуміє.
Між тим, навантаження на зарплату працівника у нас найбільше у світі, а купівельна спроможність постійно падає. Звісно, що люди тоді будуть обирати найдешевший із усіх можливих товарів – а це здебільшого імпортний секонд-хенд, конфіскат і контрабандний крам.
Все це відбувається в економічній системі, що діє ще з часів «реформатора» Кучми, коли душаться і давляться усі спроби самореалізації та економічної самозайнятості населення.
І складається враження, що українські «еліти» й досі не розуміють, що ж робити далі. Наслідком чого є велике безробіття, а безробіття знецінює вартість робочої сили. А це призводить до збагачення бізнесменів та зубожіння найманих працівників.
На черзі в Україні реформи освіти та медицини, скорочення місцевих та центральних чиновників, поліцейських і прокурорів.
Це добре, але де створення нових робочих місць? Де запровадження системи спеціальної середньої освіти?
Де столяри, слюсарі, технологи та інші робочі спеціальності? Чи у нас в країні всі будуть тільки в ІТ працювати? Це як у 90-х роках всі хотіли бути юристами і адвокатами, а зараз всі хочуть бути ІТ-шниками.
Водночас українцям прищеплюється відсутність стимулу. А це низька зарплата, яка не покриває витрат на прогодування та виховання одиниці робочої сили.
Включно з дошкільною, шкільною, спеціальною освітою, рекреаційними ресурсами, медициною та інше, а також із поточними витратами – їжа, комуналка, проїзд, відпочинок, створення сім'ї.
А причина низьких зарплат – великий рівень безробіття. І як би не підвищували ефективність праці, немає сенсу платити високу зарплату, коли рівень безробіття високий.
Тому спочатку необхідно ліквідувати високий рівень безробіття, а потім підвищувати ефективність праці. Україна має боротися за ринки, за контракти та розвивати внутрішнє споживання.
Навіть піти на те, щоб надавати не в першу чергу потрібні послуги і товари вітчизняного виробництва населенню, але рівень споживання вітчизняного продукту необхідно різко підвищити.
Потрібно розірвати це замкнуте коло, коли Україна впродовж усіх років незалежності класифікується, як країна з репресивною економікою.
За свободою ведення бізнесу ми завжди були далеко позаду не лише напівтоталітарної Білорусі, а й комуністичного В'єтнаму (про Китай і не будемо згадувати).
І жодна політична сила ніколи не ставила це питання перед парламентом і суспільством. Бо всі вони вихідці зі старої системи, яким дуже комфортно будувати свої суперстатки на загнаних силою у злидні українцях.
Соціальна пастка для президента Порошенка полягає у тому, що він може не встигнути відслідкувати той момент, коли українське суспільство більше не захоче терпіти тотальні злидні, на фоні псевдореформ та жирування і надзвичайно високого рівня життя політичних і економічних «еліт».
Тому в цьому сенсі влада мала б оперативно діяти на випередження, і не доводити ситуацію в Україні до крайнощів.
Необхідно надати українцям свободу економічних дій і розблокувати соціальні ліфти, а далі вони все зможуть самі. Адже у нас народ працьовитий та самодостатній.
