Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Справа Ноздровської»: п’ять висновків

04 січня, 15:12
ФОТО WZ.LVIV.UA

Вбивство правозахисниці Ірини Ноздровської – це трагедія, яка має декілька висновків.

Перший – показовість. Наразі ми не знаємо, хто це зробив і які конкретні мотиви керували вбивцями. Як відомо, існують кілька версій злочину, які відпрацьовують правоохоронці. Але можна точно сказати, що виходячи з існуючих заяв представників поліції, вбивали жорстоко, зухвало і показово. Тіло вбитої було виявлено 1 січня в річці біля села Демидів Вишгородського району Київщини, звідки була сама Ірина, з численними колото-різаними ранами. Звичайно, будь-яке вбивство – це жахливо, але якщо вбивають людину, яка публічно і несамовито боролася за справедливість проти всієї системи, це тест для суспільства. Ірина Ноздровська протягом двох років добивалася справедливості щодо винуватця аварії – жителя села Демидів Дмитра Россошанського, який скоїв наїзд в стані наркотичного сп'яніння на її рідну сестру Світлану Сапатинську (дівчина загинула на місці). Дядько Россошанського на той момент обіймав посаду голови Вишгородського райсуду. Обухівський суд засудив Россошанського до 7 років позбавлення волі, але 27 грудня захист Россошанського мало не домігся звільнення злочинця за амністією в Апеляційному суді Київської області. Однак, завдяки Ірині Ноздровській (вона була професійним юристом) Апеляційний суд таки повернув справу до суду першої інстанції і арешт Россошанського продовжили на 60 діб. Як у Світлани, так і у Ірини залишися діти.

Отже другий висновок – це виклик. Під час відомої програми на одному з телеканалів років два тому, на якій оговорювалася резонансна «справа Гонгадзе-Подольського», я навів тезу про те, що не за те стояв Майдан, щоб нова влада продовжувала ігнорувати чесне розслідування щодо замовників в цій справі, про відсутність результатів у справах Майдану і взагалі про те, що змін правил гри так і не відбулося. На що відреагував один з радників голови МВС, народний депутат, який заявив, що його вже «нудить від такої лексики, бо мовляв вони займаються ділом і замість слів реформують країну». Не буду зупинятися на цинізмі такої реакції, не кажучи вже про імітацію реформ, підкреслю лише те, що «справа Ноздровської», як і «справа Гонгадзе-Подольського», має стати викликом для нашої країни. Скажу більше, якби була поставлена крапка у злочинах проти Гонгадзе і Подольського, після яких пройшло вже 17 років, то вбивство правозахисниці, як і багато інших злочинів, могли і не статися. Бо злочинці знали б, що в цій країні не існує безкарність і що у нас таки працює правоохоронна і судова системи, проти якої відчайдушно боролася Ноздровська.      

Третій – реакція суспільства. Не дивлячись на новорічні свята (можливо на це і був розрахунок вбивць), знайомі вбитої, активісти та журналісти досить активно мобілізувалися і вже наступного дня після того, як знайшли тіло Ноздровської, вони провели мітинг біля головного управління Нацполіції у Київський області. В результаті була утворена ініціативна група від громадськості, яка буде контролювати хід розслідування вбивства правозахисниці. Зрілість – це дуже важлива риса, яку поступово набуває українське суспільство в результаті тривалих і кривавих подій. Але тут дуже важливо не втратити пильність і увагу, не стати сервільними і продажними в подальшому, як багато в чому це трапилося із згаданою «справою Гонгадзе-Подольського», в чому є вина в тому числі громадськості і журналістів. Потрібен постійний контроль. 

Четвертий – репутаційні втрати. Україна, на жаль, давно вже стала постачальником скандалів, зокрема не тільки політичних, а кримінальних, коли показово вбивають відомих людей. Лише за останній рік – розстріляли, підірвали: Дениса Вороненкова, Олександра Хараберюша, Максима Шаповала, Тимура Махаурі, Аміну Окуєву… Звичайно, це різного «калібру» вбивства, які пов’язані із політикою і війною, але закордоном не будуть вдаватися в подробиці, особливо пересічні громадяни, що там і як сталося. Вони бачать картинку вбивств з України, яку, плюс до всього, підживлює російський агресор. Вбивство ж правозахисниці – це завжди особлива і показова історія для Заходу. Відповідно реакція не забарилася. «Приголомшені і засмучені смертю активістки Ірини Ноздровської. Ми висловлюємо найглибші співчуття її друзям і родичам. Винні мають бути притягнуті до відповідальності», - йдеться в повідомленні посольства США в Україні у Twitter. Натомість досі відсутня реакція перших осіб української держави. Поки мовчить і Президент, і міністр внутрішніх справ, хоча саме під управлінням поліції зібралися мітингувальники, вимагаючи звільнення Арсена Авакова. Коротко у ФБ відреагував генпрокурор Юрій Луценко (його відставки також вимагали): «1. Справа на моєму контролі з першого дня. 2. Я на робочому місці заслухав хід слідства. 3. Результати слідства від мітингів не залежать».

П’ятий – відсутність довіри. Насправді резонансні вбивства відбувають і в розвинених країнах (звичайно, не в такій кількості як у нас), однак там є суттєва відмінність від українських реалій. Це довіра суспільства до правоохоронних органів. Принаймні вона суттєво вища. Останнє соцопитування Центру Разумкова свідчить, що прокуратурі зовсім не довіряють або скоріше не довіряють – 74,1%, повністю довіряють або скоріше довіряють – 14,2%, судам – 80,9% і 9,3% відповідно. Краща ситуація із Національною поліцією – 46,2% і 39,3% відповідно. Тобто якою б не була діяльність прокуратури чи судів (та і поліції), українці апріорі їм не довіряють. І це, знову ж таки, після Майдану, коли нинішні представники влади (скоро буде чотири роки як вони зайняли високі кабінети) постійно розповідають про реформи. Довіра до влади – це ключова річ, без якої реформи приречені. Проте це не означає, що українці не мають боротися за те, щоб приводити до влади тих, кому можна буде довіряти. А в нинішній ситуації – за те, щоб домогтися справедливості у «справі Ноздровської».

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати