Тріо тридцять третього дня
Викликаємо на біс європейське тріо, де кожен виконує свою мелодію, але за однією партитурою боягузливості. Орбан, Макрон, Шольц. З першим усе зрозуміло давно. Якби не було заступництва Ангели Меркель, не виріс би на придунайській грядці екзотичний євроазіатський овоч. А ось Шольц і Макрон вимагають нашої уваги як люди, які вміють віртуозно говорити невпопад із розумним виразом обличчя.
Вчора на німецькому ТБ канцлеру викручували руки, домагаючись зізнання про позицію у війні біля європейських кордонів. Шольц витримав тортури. Не зізнався. І все було б у межах європейської політичної нудьги, якби не трапилося питання ведучої про почуття, які гер Олаф відчував у Москві. Канцлер зізнався, дивлячись на солдатів почесної варти, він переживав: «Ці молоді люди можуть загинути на війні». Добре ще не розплакався, розглядаючи охорону Путіна, які теж можуть…
Усі ми можемо, пане генеральний канцлере. У цьому й трагедія. Але, запевняю вас, почесна варта Кремля залишиться живою-здоровою при будь-яких бомбардуваннях на континенті.
Саме під час катування мовчазного канцлера в Берліні в Парижі, бігаючи кімнатами Єлисейського палацу, заламував руки балакучий Макрон. Його тонку дипломатичну гру зіпсував Байден, обізвавши Путіна військовим злочинцем. Емманюель, чия вразлива душа не приймає грубих слів, впав у розпач. Тепер і за довгим столом він, виявляється, був поряд з убивцею. Як же далі продовжувати діалог з єдиною людиною, яка здатна забезпечити перемогу на виборах? Ось так одним американським словом можна спалити всі французькі мости наступу на президентське крісло.
Виборчі закони Європи для політиків – небезпечна та безжальна річ. Примушують людей почуватися в полоні та говорити на камеру те, що на волі вони б нізащо не сказали. Орбан, Шольц і Макрон, немов російські дезертири, важко вимовляють слова під обуреним натиском електорату. Щирі лише в засудженні війни. Був би мирний час, не соромилися б у висловлюваннях. На біса нам ця Україна! Чому б і не повернутись у 1991 рік, як хоче Путін. Жили ж тоді чудово, не думаючи про газ, збут вина та авто... Москва біснувалася б у своєму ареалі, а в Парижі та Берліні всі процвітали в комфорті глибокої стурбованості. Ех! Дійсно ж, чудовий був час, влаштований терплячою фрау Меркель, яка не поступалася Макрону, навіть зацькована собаками, не припиняла задушевних бесід зі знахабнілим чекістом. Тільки розмови здатні припинити війну.
Так, друзі! Так вони думають. Тому вишукують старий військовий мотлох на складах, ніби багатій дрібні гроші в кишені: «Бачите, ми допомагаємо чим можемо!» Позиція нон-резистенції не нова річ серед християн. Не чинити опір злу може кожен. Але, прочитавши в Біблії першу частину щодо підставляння власних щік для ударів, дочитайте до кінця: «Тому, хто просить у тебе, дай, і від того, хто хоче позичити в тебе, не відвертайся». (Єв. від Матвія). Це означає, що грішно перешкоджати тим, хто бореться.
Погано не пропускати нові тепловізори та засоби РЕБ на кордонах, щоб наші волонтери замовляли їх на ebay. Погано не давати українцям ракетні комплекси, здатні знищувати кораблі та наземні цілі з великих відстаней. Так само погано, як без побоювання слати їх арабам. Все це не красить країни у скрутному становищі при виборі між мерзенністю та честю.
Слава Богу, нон-резистенціоналів у Європі залишилося лише троє, і є надія, що скоро Олаф буде сам.
