Турецький гамбіт
Не можна сказати, що операція турецької армії «Оливкова гілка» проти курдського анклаву Афрін у Сирії заскочила світ зненацька. До цього давно йшлося, а після розгрому ІДІЛ у Сирії та Іраку, в якому підтримувані США курдські загони відігравали важливу роль, особливо в Сирії, стало зрозуміло, що Туреччина найближчим часом буде розв’язувати питання з сирійськими курдами, про що Ердоган прямо заявив. А ось про реакцію основних світових гравців у Сирії на турецьку операцію стало відомо тільки після її початку. Раптово з'ясувалося, що турецький президент встиг домовитися як із Росією, так і з США, і навіть з Іраном.
У Тегерані, втім, турецький наступ на курдів особливого занепокоєння не викликає. В Ірану повно проблем з власною курдською меншістю. Тому там із занепокоєнням сприймали виникнення напівнезалежних курдських утворень як в Іраку, так і в Сирії. З Москвою ж Анкара перед «Оливковою гілкою» провела потрібну профілактичну роботу. Вона полягала у двох обстрілах протурецькими сирійськими формуваннями авіабази Хмеймім. В результаті російська авіагрупа втратила більше літаків, ніж за всі попередні 28 місяців сирійської кампанії. І навіть нібито був серйозно пошкоджений один з комплексів ППО С-400 «Тріумф», що може не найсприятливішим чином вплинути на операцію з продажу цих комплексів Туреччині. Коротше кажучи, турки Росію попередили: або не будете нам заважати розбиратися з курдами, або життя у Хмеймімі для вас перетвориться на пекло. У Москві натяк зрозуміли і загострювати ситуацію не стали.
Америка є головним спонсором і покровителем курдських переважно Сирійських демократичних сил. І за кілька днів до початку турецької «Оливкової гілки» у Вашингтоні допустили витік інформації про те, що курдам у Сирії поставлено новітні ПЗРК. І це спочатку було розцінено як попередження Туреччині не чіпати курдів і як готовність Америки захистити їх усіма засобами. Насправді на той час торг Америки і Туреччини з курдського питання був або вже завершений, або наближався до благополучного завершення. І американські ПЗРК явно не збиралися направляти в Афрін, так само як і в Манбідж, інший курдський анклав, який Ердоган оголосив наступною метою турецького наступу. Вочевидь Вашингтон обмежився тим, що домігся від Анкари обіцянки обмежитися захопленням Афріна і Манбіджа, але не чіпати основну частину курдських територій у Сирії і не знищувати СДС.
Яка ж мета турецької операції Сирії? Очевидно, перша і головна мета - створення зони безпеки глибиною в 30 км уздовж всього турецько-сирійського кордону. Вона торкнеться головним чином курдських територій і перекриє постачання зброї з сирійської території чинних у Туреччині загонів Робочої партії Курдистану. Однак при цьому туркам доведеться вирішувати складне завдання. Їм треба мінімізувати не тільки власні втрати, але і втрати як серед курдського мирного населення, так і серед загонів СДС, щоб не дратувати американців. А бойові загони сирійських курдів - грізний противник. Оснащені американцями, вони за боєздатністю значно перевершують регулярну сирійську армію президента Асада, впоратися з якою турецькій армії не склало б труднощів. До того ж сирійські курди вочевидь отримають допомогу від своїх одноплемінників в Іраку. Завдання Ердогана - спробувати швидше видавити курдські загони з Афріна, щоб взятися за Манбідж.
Успіх цих планів залежить від того, наскільки запекло чинитимуть опір курди і наскільки вони будуть готові кинути всі свої сили і засоби на боротьбу за Афрін. Повідомлення з турецьких і курдських джерел малюють настільки різні картини того, що відбувається, що може здатися, ніби йдеться про зовсім різні бої. Якщо вірити турецькій стороні, то виходить, що турецькі війська і протурецькі сирійські формування успішно просуваються вперед, зустрічаючи лише мінімальний опір, і перший убитий у них з'являється лише на другий день боїв. Якщо ж правду кажуть курдські представники, то в анклаві Афрін від самого початку йдуть запеклі бої, турки і їхні союзники вже першого дня операції втратили більше 20 убитих і кілька танків, а місто Афрін дуже скоро може перетворитися на другий Сталінград.
Думаю, що найближчими днями ситуація тут проясниться. Поки ж я більше схиляюся до турецької версії. Мені здається, що у курдів з американцями теж було досягнуто якоїсь домовленості напередодні турецького вторгнення. Швидше за все, курди чинитимуть опір в Афріні тільки для того, щоб зберегти обличчя, і навряд чи такий демонстративний опір триватиме довше двох-трьох тижнів. Не виключено, що американці гарантували керівництву сирійських курдів, що Туреччина обмежиться тільки Афріном і Манбіджем, а можливо - лише Афріном. Якщо ж Ердоган піде далі, то Америка могла обіцяти в цьому випадку надати курдським загонам ще більш значну допомогу, включно з сучасними засобами ППО, щоб курди на рівних могли протистояти турецькій армії.
Росія ж у нинішньому турецько-курдському конфлікті поки що залишається у ролі спостерігача. Москві дуже вигідно те, що Туреччина вступила в Сирії у збройну конфронтацію з єдиним угрупованням, яке відкрито підтримують США. Тому російську пропозицію, про яку говорять курди, - пустити в Афрін армію Асада, було зроблено лише для збереження обличчя і з переконанням, що її буде відхилено. Скільки будуть залишатися турецькі війська у курдських анклавах у Сирії - невідомо. Ердоган відповів на це запитання приблизно в такому стилі: коли рак свисне. Можна припустити, що коли курдські загони будуть витіснені з Афріна і Манбіджа, турецька армія звідти піде, а 30-кілометрову прикордонну зону буде передано під контроль протурецької Сирійської вільної армії, що складається переважно з загонів сирійських тюрків (туркменів) і їхніх арабських союзників. Тим самим буде зроблений ще один крок до розділу Сирії за етнічною ознакою. Крім того, 30-кілометрова зона може стати місцем базування загонів сирійської опозиції, що бореться проти Асада, повалення якого зберігається як кінцева турецька мета. Такий розвиток подій Москву навряд чи влаштує, але вплутуватися у конфронтацію з Туреччиною вона не ризикне.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
