У Путіна своя війна і свій Голокост
Центральним заходом під час візиту російського президента Володимира Путіна в Єрусалим на ювілей звільнення Освенцима стало відкриття монумента на честь жителів і захисників блокадного Ленінграда «Свічка пам'яті». Президент Ізраїлю Реувен Рівлін в своєму виступі згадав не лише Ленінград, як рідне місто Путіна, але і єврейську бабусю, яка іноді доглядала в дитинстві по-сусідськи за майбутнім президентом. І закінчив патетичним вигуком: «Між нашими націями, пане Президенте, є вічний союз: у нас спільна доля і загальне призначення».
Щодо «вічного союзу» Рівлін, щоб зробити дорогому гостеві приємне, мабуть, трохи погарячкував. Якщо згадати Російську імперію, то там ніякого союзу між росіянами і євреями або, ширше, між Російською державою і євреями не було, а була горезвісна «смуга осілості». В СРСР в перші десятиліття його існування євреї в вряди-годи стали повноправними громадянами. Але недовго музика грала... Після Другої світової війни почалася боротьба з «космополітами без роду і плоду», тобто з євреями. Після смерті Сталіна вона втратила колишню гостроту, але політика державного антисемітизму залишилася і тривала аж до останніх років існування Радянського Союзу - до горбачовської перебудови. Потім державний антисемітизм у Росії зник (побутовий залишився, але теж втратив колишню гостроту - ксенофоби переключилися на мігрантів).
Але говорити про союз Росії та Ізраїлю сьогодні навряд чи можливо. Занадто великі, наприклад, протиріччя між двома державами в Сирії, і занадто різниться політика Росії та Ізраїлю щодо Ірану, в якому єврейська держава бачить головну загрозу своєму існуванню. Та й політичні системи двох держав різняться кардинально. І ось характерний приклад цьому.
Путін в Єрусалимі зустрівся з матір'ю ізраїльтянки Наами Іссахар, яку затримали навесні 2019 року з 9,6 грама гашишу в транзитній зоні аеропорту Шереметьєво, де вона робила пересадку. За цю дозу легкого наркотику для особистого споживання вона отримала 7,5 років колонії загального режиму. Зауважу, що щойно російський суд в аналогічній справі продемонстрував свій гуманізм. Популярна актриса Наталя Бочкарьова була затримана приблизно з такою ж дозою, але тільки більш важкого наркотику - кокаїну. І відбулася судовим штрафом в 30 тис. рублів. Чому ж неупереджений і непідкупний російський суд так суворо поставився до нещасної ізраїльтянки? Тільки тому, що вона опинилася в потрібний час і в потрібному місці - в Москві.
Справа в тому, що саме тоді вирішувалося питання про видачу в США російського хакера Олексія Буркова, заарештованого в Ізраїлі. Він не тільки встиг відзначитися в Америці численними фінансовими злочинами, за які йому загрожує до 80 років в'язниці, але і напевно співпрацював з російськими спецслужбами. Інакше не поясниш, чому Кремль віддав команду захопити першого-ліпшого заручника для обміну на хакера, і цієї заручницею виявилася Наама Іссахар. Але ізраїльтяни проявили принциповість і міняти злочинця на заручника не стали. В результаті Бурков опинився в американській в'язниці. Однак Путін просто так звільняти ізраїльтянку все-таки не став. Неначе сторони домовилися про її обмін в обмін на передачу Росії Олександрійського подвір'я в Єрусалимі, і ця угода має бути здійснена незабаром після завершення ювілейних заходів в Ізраїлі. Хоча Іссахар відмовилася писати прохання про помилування, але є передчуття, що в найближчий час її звільнять.
Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху взагалі назвав Путіна своїм другом, згадав загиблого в блокаду малолітнього брата російського президента, а блокаду Ленінграда, якщо вірити російському перекладу на сайті президента Росії, охарактеризував як «найстрашнішу подію сучасного століття» (думаю, Голокост все ж є страшнішим). І ще Нетаньяху підкреслив, що «саме Червона армія відчинила і врятувала ув'язнених в Освенцимі» (хоча, зауважу більшість солдатів, які визволяли Освенцим, були українцями).
Путін же сказав правильні слова про те, що «блокаду Ленінграда і Голокост ні з чим порівняти не можна. З покоління в покоління передається священна пам'ять про мучеництво і мужність мільйонів людей, про втрати, які не осягти розумом, про поневіряння і героїзм, і наш загальний справедливий гнів про скоєне нацистами». А ось потім на форумі «Зберігаємо пам'ять про Голокост, боремося з антисемітизмом», що відбувся на території меморіального комплексу «Яд Вашем», російський президент віддав данину пропаганді. Він заявив, що з 6 млн. євреїв, які були вбиті нацистами, 40% становили громадяни СРСР. Однак ця частка не відповідає дійсності. Навіть якщо відкинути питання про те, чи вважати громадянами СРСР євреїв з тих територій, які були захоплені Сталіним в 1939-1940 роках, радянських євреїв в межах 1941 року загинуло близько 1,5 млн. осіб. Це становить чверть усіх жертв, але аж ніяк не 40%, і звідки Путін взяв цю цифру, незрозуміло.
Він нагадав про те, що у Голокосту «були і співучасники, посібники. У жорстокості вони часто перевершували своїх господарів. Фабрики смерті, концтабори обслуговували не тільки нацисти, а й їхні посіпаки у багатьох країнах Європи. На окупованих територіях Радянського Союзу, де орудували ці бандити, було вбито найбільшу кількість євреїв. Так, на Україні загинуло близько 1,4 мільйона євреїв. У Литві знищено 220 тисяч осіб. Це - звертаю на це вашу увагу, дорогі друзі, - це 95 відсотків довоєнного єврейського населення цієї країни. У Латвії - 77 тисяч. Голокост пережили лише кілька сотень латиських євреїв». Тут знову йде свідома плутанина з цифрами. Насправді з 6 млн. євреїв на окупованій радянській території загинуло близько 1,5 млн. радянських євреїв і близько 0,5 млн. євреїв із Західної Європи - всього близько 2 млн. осіб. Це становить третину всіх жертв, але ніяк не більшість. Переважну ж більшість євреїв, близько 4 млн. осіб, було знищено в гетто і таборах смерті тодішнього «генерал-губернаторства», тобто в окупованій нацистами Польщі, але слова «Польща» та «поляки» Путін у своїй промові не вимовив ні разу.
Подібно до того, як Німеччина була головним противником СРСР у Другій світовій війні, Польща тепер оголошена Путіним головним ворогом Росії у війні за історичну пам'ять про Другу світову війну. Характерно, що, торкаючись теми винищення євреїв на окупованій радянській території, президент Росії згадав тільки Україну, Литву і Латвію, тобто ті пострадянські держави, відносини з якими у Росії відверто погані. Білорусь, з якою у Росії начебто існує союз, Путін згадувати не став, хоча євреїв там загинуло до 600 тис. осіб, що більше, ніж в Литві і Латвії. Та й по Латвії та Литві Путін дав завищені оцінки. Євреїв в Латвії загинуло близько 60,5 тис. осіб, а євреїв Литви - близько 141 тис. осіб. По Україні Путінська оцінка також представляється значно завищеною. Головне ж, згадки Литви, Латвії та України поряд зі словами про місцевих поплічників Голокосту має створити у слухачів враження, що основна маса поплічників була саме з цих країн. Тим часом, білоруські колабораціоністи не менш старанно працювали над «остаточним рішенням єврейського питання». І зовсім не варто виводити за дужки, як це робить Путін, участь у Голокості російського населення. Адже євреїв знищували не тільки в Україні, Білорусії, Литві та Латвії, а й, наприклад, нехай в значно меншій кількості, в Смоленській, Воронезької та Орловській областях, де більшість колабораціоністів неминуче складали росіяни. Але, крім того, росіяни були досить солідно представлені в айнзатцгруп СД, що діяли в Україні, Білорусії і країнах Балтії. Основна частина айнзатцгруп рекрутувалася з полонених. А серед полонених росіяни переважали над усіма іншими національностями.
Путін також запропонував провести зустріч очільників держав - постійних членів Ради Безпеки ООН: Росії, Китаю, США, Франції і Великобританії, назвавши її самітом «держав, які зробили головний внесок в розгром агресора». Ну, щодо внеску Франції добре висловився німецький фельдмаршал Вільгельм Кейтель, коли підписував капітуляцію. Побачивши серед тих, хто приймав капітуляцію, французького генерала, він з іронією зауважив: «Що, їм ми теж програли?» Якщо ж подивитися на внесок в перемогу тих же поляків, які після захоплення німцями Польщі боролися як на Східному, так і на Західному фронті, то він виглядає нітрохи не менше французького. Але Польщу Путін вважає за краще не називати, тим більше в позитивному контексті.
