У центрі скандалу
У Москві вкотре вибухнула істерика щодо України. На світло знову витягуються пропагандистські кліше 2014-2015 рр. Виникає враження, що почалася підготовка до війни.
Як заявив постійний представник Росії при ОБСЄ Олександр Лукашевич, «Україна веде нелюдську операцію проти мирних жителів Донбасу. По-друге, криза на Україні є результатом інспірованого, режисованого, профінансованого й організованого з-за кордону державного перевороту».
Проблема в тому, що з'явилися ознаки повороту політики України. Це видно з багатьох ознак, але варто звернути увагу на наступні.
По-перше, кадрові призначення спочатку Михайла Саакашвілі, а потім Еміне Джапарової мали явно характер демаршу. Очевидно, що як перше, так і друге повинні були викликати явне неприйняття в російській столиці. Навіть важко сказати, яке більше.
Президент Володимир Зеленський пішов на такі кроки з повним розумінням наслідків.
По-друге, операція з російськими паспортами маріонеток у Донецьку й Луганську закриває остаточно питання про так звані переговори з представниками Донбасу. Як виявляється, немає таких в наявності, а є російські громадяни на українській території.
По-третє, призначенням Еміне Джапарової дається чіткий сигнал, що Крим не тільки не пішов з порядку денного, як і переслідування представників кримськотатарського народу, а, навпаки, виходить на таке ж важливе місце, як і Донбас.
Навіть важко сказати, що більш болісно для Москви. Швидше за все, що все разом. Ще один чинник. Київ такими діями дає зрозуміти, що вичерпав можливості дипломатичного розв’язання конфлікту на Донбасі, оскільки переговори зайшли в глухий кут.
Відповідні висновки, судячи з усього, зробили і в Кремлі. На федеральних каналах тепер Зеленський гірше за Порошенка. І починається обговорення способів остаточного розв’язання українського питання.
У цьому сенсі плани Москви можна розділити на інформаційні та військові.
Дискредитація української влади як усередині країни, так і за її межами. Для цього використовується вкидання, що Зеленський і Єрмак – чинні агенти ФСБ. Наводяться їхні оперативні псевдоніми. Для більшої переконливості це вкидається у віртуальному просторі на сайтах начебто опозиційних до чинного російського режиму.
Слід відзначити, що ніколи спецслужби не видають свою агентуру, та ще й у такий незграбний спосіб. Звичайно, знайдуться проросійські канали в Україні, які будуть розносити подібні вкидання, але дуже схоже, що все це від істерики і безсилля.
Характерно, що скандал навколо «плівок Деркача» там же подається аналогічним чином. Начебто агентові ФСБ Деркачу особисто глава Офісу Єрмак передав ці плівки з відома президента Зеленського. І зробив це на прохання своїх московських кураторів.
Якщо на хвилину припустити, що це так і було, то хто ж при здоровому глузді та тверезій пам'яті видає таку цінну агентуру. Або російські спецслужби взагалі кваліфікацію втратили, що поки не дуже схоже на дійсність, або ми маємо досить погано зшиту дезінформацію і погано сплановану спробу дискредитації.
У що можна повірити, так у те, що до «плівок Деркача» має стосунок Ігор Коломойський, у якого великі проблеми з американським великим журі. Вірний собі Ігор Валерійович спробував зіграти на випередження і показати себе корисним адміністрації Дональда Трампа.
Варто відзначити, що на плівках поки немає нічого такого, про що не було б уже відомо. Більше того, сам Байден публічно говорив, що наполягав, зокрема, на звільнення українських прокурорів.
Друга обставина. Час вкидання плівок. З точки зору передвиборчої кампанії в США його вибрано вкрай невдало. Занадто рано. Для такого чорного піару більше підходить вересень або жовтень. Зараз про це поговорять і забудуть.
Цілком можливо, що в запасі у Коломойського є ще щось, але і тут не все просто. Очевидно, що таким чином із використанням внутрішніх розборок і своєї агентури в Україні Москва намагається допомогти Дональду Трампу. У нього рейтинг відстає від Байдена, і в Білокам'яній дуже стривожилися.
Повторити пряме втручання в американські вибори за зразком 2016 року Кремль побоюється. Для цього будуть намагатися використовувати інші країни, й Україна є найбільш зручною. В організаційному і технічному аспектах. Щоб відбити охоту до подібних провокацій, було б корисно зробити офіційну заяву, що Україна не втручається у виборчу кампанію в США, і для підкріплення її швидко і чітко провести розслідування, як секретні записи потрапили в публічний простір. І якщо знайдеться російський слід, то так само доказово заявити про це. Так буде відбито бажання повторювати такі провокації.
Для реалізації своїх планів щодо України та Білорусі у російського керівництва дуже мало часу. З причин внутрішнього і зовнішнього характеру.
Вже очевидно, що Росія вступила у смугу затяжної економічної та фінансової кризи. Падіння цін на енергоресурси, епідемія і, як наслідок, зменшення ВВП потребуватимуть великих грошей. Нафтовики та газовики вже стоять у черзі за фінансовою підтримкою. Ось і виходить на круг, що накопиченого в Фонді національного добробуту (ФНД) не вистачить на всіх. І тим більше на зовнішньополітичні авантюри.
Поки ще є хоч якісь кошти і можливості, треба поспішати з реалізацією геополітичних планів. У листопаді можливостей більше не буде, та й якщо у Вашингтоні зміниться адміністрація, то на авантюри може надійти жорстка відповідь. Відповідне застереження висловив помічник президента з національної безпеки О'Браєн у телефонній розмові з секретарем Ради безпеки Росії Миколою Патрушевим. Зміст зводився до того, щоб і не думали в Москві про масштабне військове вторгнення в Україну і Білорусь. Судячи з усього, вашингтонське попередження подіяло.
Через це центр ваги був перенесений на відкриті погрози з боку російських маріонеток на Донбасі. Не можна виключити й того, що за вказівкою Москви будуть спроби відбити у нашої армії якусь ділянку і видати це за пересування лінії фронту і перемогу сепаратистів. Якщо ж нічого з цього не вийде, що ймовірно, то просто замовчати цей факт.
Не слід скидати з рахунків і так звані активні операції російських спецслужб і їхньої агентури у нас. Аж до терористичних актів на окупованому Донбасі, і навіть у російських містах. Влаштують це московські спецслужби, а звинуватять українських націоналістів, щоб отримати пропагандистський матеріал для висування ультиматуму Києву. Свого роду casus belli.
За таких умов у жодному разі не слід піддаватися російському тиску. Значною мірою він має характер блефу. Свого роду американська гра «хто перший блимне». Нам просто потрібно проявити витримку.
І не втрачати пильність.
