Угорська рапсодія Володимира Путіна
Президент Росії Володимир Путін здійснив черговий візит у Будапешт, де зустрівся з прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном, одним із нечисленних своїх друзів серед керівників держав Євросоюзу. Цього разу угорський прем'єр підготував своєму російському другу вагомий подарунок, заблокувавши заяву НАТО на підтримку України. Щоправда, відразу після від'їзду Путіна з Будапешта Угорщина цю заяву дивним чином розблокувала, пояснивши, що були враховані її зауваження щодо гарантій прав угорської меншини в Україні. Це наочно демонструє ті межі, до яких Угорщина готова йти в своїй співпраці з Росією. Про нібито існуючу дискримінацію угорців в Україні Орбан говорив і на спільній прес-конференції з Путіним. Очевидно, блокування було лише красивим жестом, покликаним порадувати російського президента і створити відповідну тему для журналістів. Ще угорський прем'єр висловив надію на позитивний діалог із новим українським керівництвом. Майбутнє покаже, наскільки серйозний цей намір.
Орбан на спільній прес-конференції порадував російського партнера новиною, що в 2018 році, вперше після введення антиросійських санкцій Євросоюзом, товарообіг між двома країнами зріс на 6,5 мільярда доларів. Він говорив про повагу і довіру як основу взаємин із Росією. Не знаю, наскільки сам Орбан довіряє Путіну, але Володимиру Володимировичу чути таке, безумовно, приємно. Інші лідери країн ЄС принаймні не лицемірять і про свою довіру до російського президента вважають за краще не говорити. Основою ж політичного співробітництва з Росією Орбан назвав «дуже простий географічний факт: жодна країна не може поміняти номер свого будинку, всі країни розташовані там, де їх створив Господь Бог. А для Угорщини це означає, що ми містимося в трикутнику Москва, Берлін і Стамбул, ми жили 1100 років на цій території і живемо зараз». Ну, якщо виходити з такої логіки, то Україна просто приречена на тісне політичне співробітництво з Росією. Тільки ось Росія при Путіні бачить цю співпрацю винятково у вигляді поступового поглинання України. Тут в Угорщині є одна найважливіша перевага перед Україною: відсутність спільного кордону з Росією. Але Орбану варто пам'ятати про те, що якщо Росії вдасться поглинути Україну, то спільний російсько-угорський кордон з'явиться. Ще прем'єр-міністр Угорщини підкреслив гостроту міграційної проблеми в Європі, в чому російський лідер був із ним цілком згоден.
Російський президент у Будапешті розкрив головний секрет російсько-угорської дружби: Росія забезпечує близько 60% потреби Угорщини в нафті і близько 50% - у природному газі. Якраз під час путінського візиту «ЛУКОЙЛ», «Транснефть» і угорська компанія MOL підписали угоди, що дозволяють збільшити експорт російської нафти в Угорщину по трубопроводу «Дружба» до 2025 року. Путін підкреслив, що розглядає Угорщину «як одного з пріоритетних партнерів для розподілу поставок російського газу в Європу і за наявними на сьогодні маршрутами, і за новими, як північним, так і південним». Фактично Угорщина перетворилася на російського лобіста в Євросоюзі. Українська тема на переговорах, за словами Путіна, піднімалася насамперед «стосовно проблем енергетичних маршрутів і постачання як Угорщині, так і нашим основним споживачам у Європі російських енергоносіїв». На прес-конференції, природно, виникло питання про російські енергетичні проєкти в Європі. Орбан прямо висловив бажання Угорщини приєднатися до «Турецького потоку», оскільки це, на його думку, зміцнить енергетичну безпеку країни, бо покладатися тільки на один маршрут поставок енергоносіїв через Україну - занадто ризиковано.
Що ж, енергетичний шантаж Євросоюзу з боку Росії виявився досить дієвим. Ось і Копенгаген зняв свої заперечення проти «Північного потоку-2». Це рішення Путін у Будапешті вітав, заявивши, що «Данія проявила себе як відповідальний учасник міжнародного спілкування, що захищає свої інтереси і свій суверенітет, інтереси своїх основних партнерів у Європі, які вкрай зацікавлені в диверсифікації поставок російських вуглеводнів на європейський ринок». А ще він запропонував обнулити взаємні претензії «Газпрому» і «Нафтогазу» і почати відносини в енергетичній сфері з чистого аркуша. Прийняття цієї пропозиції нічого хорошого Україні не обіцяє. Ще Путін згадав будівництво «Росатомом» двох нових енергоблоків на угорській атомній електростанції «Пакш». Введення їх на повну станцію збільшить частку цієї АЕС у виробництві електроенергії в Угорщині з нинішніх 40 до 80%.
Прокоментував Путін і бесіду президента Володимира Зеленського з бійцями добровольчих батальйонів: «Сам пан Зеленський на українського націоналіста, природно, не схожий, але чи зможе він упоратися з ними, мені зараз важко сказати». І заодно поіронізував із Верховного Головнокомандувача, який змушений «вмовляти людей, які відмовляються підкорятися його наказу». Напевно, Керенського згадав. І ще раз дав зрозуміти, що здійснення розведення сил у Золотому і Петровському - неодмінна умова для проведення зустрічі в «нормандському форматі».
Крім енергетичної угоди «ЛУКОЙЛу», «Транснефти» і MOL, Росія і Угорщина під час візиту Путіна підписали ще сім угод, найважливіша з яких - Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством транспорту Російської Федерації і Міністерством інновацій і технологій Угорщини з питань співробітництва в галузі залізничного транспорту. Можна сказати, що в найширшому сенсі слова за допомогою Угорщини Росія шукає обхідні шляхи до Євросоюзу крім України. І поки що знаходить, але не тільки завдяки Віктору Орбану, а й насамперед завдяки Ангелі Меркель та Еммануелю Макрону - головним лобістам «Північного потоку-2». З виходом його на проектну потужність обсяг газу, що прокачується через Україну, виявиться взагалі на межі рентабельності української газотранспортної системи, і її функціонування фактично залежатиме від доброї волі російського президента. Як зазначили на одному з російських сайтів, «Путіна з Орбаном зближує нелюбов до України». Цей візит ще раз показав, що Україні все більше доведеться покладатися на власні сили. І перше, що тут потрібно, - не йти на поступки з Росією в переговорах щодо постачання і транзиту газу. Тільки стійкість і непохитність української сторони може змусити європейських партнерів натиснути не тільки на Україну, а й на Росію.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
