Україна і Росія: чи можлива розмова на рівних
Президент України Володимир Зеленський, якщо вірити його першому помічникові Сергію Шефіру, сподівається вийти на «нормальний переговорний процес» із Росією, що означає «розмову на рівних». Цікаво, а що таке «на рівних»? Це, ймовірно, коли обидва партнери займають приблизно рівне положення щодо предмета переговорів. Але це явно не випадок Росії і України. Росія окупує українські території - Крим і значну частину Донбасу. Україна залежить від поставок російських енергоносіїв і від транзиту російського газу в Європу через українську територію. Населення Росії в 3,5 разу перевищує населення України. Російська армія в 6 разів перевершує українську за чисельністю і також має велику перевагу в танках та авіації. Очевидно, що військовим шляхом Україна сьогодні звільнити Донбас і Крим не в змозі.
Теоретично повернути окуповані території можна було б за участю потужної коаліції держав, здатної або використовувати загрозу застосування сили для повернення Криму і Донбасу, або, що більш імовірно, готової ввести проти Росії настільки руйнівні економічні санкції, що Москва змушена буде віддати те, що захопила з допомогою сили. Однак подібної коаліції зараз немає і найближчим часом її поява не проглядається. За таких умов про жодні розмови на рівних між Україною і Росією не може бути й мови. І переговори з Росією з сутнісних питань врегулювання конфлікту на Донбасі для України в обставинах, що склалися, даремні, якщо тільки українське керівництво не збирається капітулювати на російських умовах. Володимир Путін їх ще раз озвучив на зустрічі з лідером партії «Опозиційна платформа - За життя» Віктором Медведчуком. Це - прямий діалог Києва з сепаратистами Донбасу, якому Росія готова всіляко сприяти, тобто виступити посередником між своїми власними маріонетками і Україною. І це, зауважу, в той момент, коли команда Зеленського обіцяє ініціювати закон, що визначає покарання за співпрацю з членами НВФ «ЛДНР» або російською владою в анексованому Криму. Незрозуміло, про що тоді можна розмовляти по суті врегулювання на Донбасі і в Криму хоч на рівних, хоч як.
Про що поки що можна і потрібно розмовляти, так це про розв’язання деяких гуманітарних проблем, насамперед - звільнення всіх полонених і заручників. Однак Росія прагне привнести сюди політику. Зокрема, 24 захоплених поблизу Керченської протоки українських моряків Путін готовий звільнити тільки за умови визнання Україною законності російського суду над ними. А це фактично означало б визнання російського суверенітету над Кримом і Керченської протоки як внутрішніх російських вод.
Реально врегулювати конфлікт на Донбасі можна буде тільки після відходу Путіна і встановлення в Росії більш-менш демократичного режиму. Передбачити, коли це станеться, неможливо, але одне очевидно: ніякі дії української влади або події в Україні на цей процес вплинути не можуть. І дуже вже наївні слова Шефіра про Путіна: «Ми хочемо вийти на нормальний переговорний процес із Росією. Для цього потрібно зробити перший крок. Повинен бути мир. Будь-яка війна закінчується переговорами. Але без втрати територій з нашого боку! Багато вже говорилося про припинення стрілянини, відведення військ, але головне - потрібно почати говорити». Почнемо з того, що території вже втрачені, а нові Путіну поки не потрібні - він би хотів отримати всю Україну як васальну від Росії державу. А перший крок до переговорів з боку Києва Путіну дуже навіть корисний. Можна буде говорити західним партнерам, що Україна визнає доводи російської позиції і готова вести прямі переговори без жодних умов. А значить, настає час, коли можна якщо не скасувати, то хоча б послабити санкції проти Росії, тобто фактично відмовитися від єдиної зброї, використовуваної для тиску на Кремль.
Як вважає Шефір, Путін думає про свою країну і хотів би вийти із ситуації з Донбасом, з Україною з гордо піднятою головою, а тому, хоча, можливо, мир з Україною «особисто Путіну не потрібен. Але він думає теж, напевно, про свою країну і хотів би вийти з цієї ситуації з гордо піднятою головою... Не так просто, щоб Росія відповіла, але, думаю, що ще кілька кроків і ми прийдемо до діалогу. У мене є внутрішня впевненість». Тут помічник президента Зеленського майже дослівно відтворив основну мантру, яку проросійська опозиція в Україні старанно повторює останні п'ять років. Мовляв, не треба заганяти Путіна в кут, треба дати йому можливість завершити конфлікт з Україною з честю і гідністю. Тут можна одне сказати: якщо Зеленський і його команда з такими установками вестимуть переговори з Путіним, принизливий програш їм гарантований.
Попередник Зеленського на посаді президента добре розумів, що інтереси Росії - це найостанніше, що турбує Путіна при проведенні як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Головне для нього - це його власні інтереси та інтереси найближчого кола його друзів. Їх можна сформулювати двома тісно взаємопов'язаними гаслами «Збагачуйтеся!» та «Розширюйте імперію!». Про те, щоб хоча б мінімально врахувати інтереси російського народу, Путін і його команда можуть задуматися тільки тоді, коли рівень народного невдоволення досягне тієї точки, що правлячому режиму загрожуватиме повалення. Але поки в Росії цього немає, і на будь-яких переговорах з Україною Путін виходитиме не з раціональних, на думку переважної більшості українських і західних політиків, міркувань про те, що війна на Донбасі та утримування сепаратистських республік є важким тягарем на російський бюджет, не кажучи вже про загибель на Донбасі російських громадян, а тому треба якомога швидше припинити стріляти і врегулювати конфлікт. Інакше він давно б це зробив, не чекав би п'ять років, поки піде Порошенко і прийде Зеленський. Ні, Путін на переговорах виходить із необхідності підпорядкувати собі Україну, і він від цієї мети не відмовиться доти, поки його не змусять це зробити або тиск західних держав, або важка внутрішня криза. Сподіватися на інше - надто наївно для серйозного державного діяча.
