Ватник лікує горе від розуму
У сусідів і в нас розум щастя не приносить. Мізки течуть на захід, а дур пре зі сходу у формі трави й світогляду. Фільтри, поставлені цивілізацією одразу ж за Карпатами, влаштовані таким чином, що інтелектуальний потенціал просочується, а м’язовий, за винятком спортсменів, залишається у нас. Внаслідок таких процесів з’явився «ватник» — новий термін ненаукової класифікації homo sapiens. В Україні цим словом називають людей, які піддалися російській пропаганді та мають обмежені погляди на світ. У Росії мем характеризує войовничих квасних патріотів. Із початку 2014 року він існував як неологізм на офіційних мовознавчих сайтах. Стаття називалася «Рашка — квадратний ватник». Незабаром під тиском панів русофілів її викреслили з «Вікіпедії» як русофобську. А. Навальний, котрий втілює в Росії бунтівний дух, визнав це правильним рішенням: мовляв, не можна називати прибічників уряду «ватниками».
Втім, ми спробуємо розібратися в історії мема, цій важливій одиниці культурної інформації. Можливо, «ватник», як кузов «опеля», для «москвича», виник на ґрунті наслідування німецьких конструкторів білявої бестії. Ті скористалися ідеями Ф. Ніцше, аби ростити патріота і надлюдину. А коли з того вийшов пшик, blonde bestie тривалий час називали всяку погань з расовими переконаннями. Дуже схоже на путінське чудовисько озера Селігер, але за кольором і розрізом очей не зовсім відповідає стандарту. «Ватник» — це радше монгольський тип, аніж арійський.
Якщо вірити офіційній російській статистиці, то 80% населення великої країни є типажами, яких ми намагаємося зрозуміти. Бомжі та лікарі, робітники й поети, кінорежисери і члени Державної думи — всі говорять, а може, й думають, як «ватники». Вони не «совки» за класичним визначенням психотипу радянської людини. Адже «совки» були ідейними, дотримувалися кримінального вкупі з моральним кодексом будівника комунізму. Просто вони були гвинтиками системи, боялися держави і молились на неї. А ті, хто «за Путіна» й підтримує всі його небезпечні для світу фантазії, страху й сорому не ймуть і чхати хотіли на закони.
Дехто називає їх люмпенами й маргіналами, з чим я погоджуюся, дивлячись на економ-клас російського і, на жаль, українського вагонів. Але вони ж подорожують і бізнес-класом, з дипломами університетів, значками депутатів, званнями народних артистів. Найуспішніші навіть літають окремими повітряними суднами, називаючись президентами компаній і країн. Їх же до люмпенів зарахувати складно, хіба що в ранній юності.
Не я один помічаю у щільних лавах стьобаних курток на ватині фраки, що видніються з-під них, смокінги і костюми європейського крою. Гадаю, без впливу моди тут не обійшлося. У Росії фуфайка, як у нас вишиванка, — то є символ соціальної автентичності. Просто у нас відзнаки носять під піджаками, а в них — поверх, і переважно на батьківщині. Це також розпалює інтерес до їхніх гардеробів. Навіщо інтелігентам, що підписалися наприкінці листа за війну з Україною, одягатися в одяг зеків, якщо можна вирядитися, як належить зіркам російської естради, і ходити в червоних галіфе, не викликаючи підозр? Але ватник — це не просто верхній одяг, а й, кажучи платонівською мовою, гучний хід потаємних думок. Автор «Котловану» і «Чевенгура», на думку письменника В. Єрофеєва, виразив дух і плоть населення із «завдатками інквізиторів», яке скандує «Крымнаш», втішається зі збитих «Боїнгів» і заходиться від завзяття завоювати півсвіту, аби зробити його схожим на Росію. І справді, в особах ватників чимало рис персонажів А. Платонова, що риють котлован цивілізації. «Кожен із них придумав собі ідею майбутнього порятунку звідси — один бажав наростити стаж і піти вчитися, другий вичікував моменту для перекваліфікації, третій же вважав за краще пройти в партію і сховатися в керівному апараті, — і кожен завзято рив землю, постійно пам’ятаючи цю свою ідею порятунку».
Коли ідея порятунку стає головнішою за думки про життя — з’являються такі люди. З хрестами на шиї, але без Бога в душі, готові померти за ідею, але не здатні її пояснити. Вони різні: наркомани і карні злочинці, режисери та письменники, керівники і політики. Спільним між ними є лише ватник — одяг ув’язнених із паралельної реальності російського світу. Тут все своє, як у льосі пенсіонера-дачника. За власними рецептами сконструйовані закони, моральність і релігія. Відомі у світі лиходії тут живуть, як герої. Популярні всередині, невідомі зовні. Те, що становить смертельну небезпеку для інших, їм буцімто йде на користь. Звідки ж узялася аномалія?
Від татаро-монголів, що засіли в Кремлі у глибині століть? Від царської деспотії, що триста років водила народ пустелею кріпацтва, щоб свободу забув остаточно? Від більшовиків, що топили освічених пароплавами, звільняючи місце неукам? Від Путіна, що підняв рудименти на висоту завоювань?
Мабуть, у стібках по ватину ми знайдемо різні нитки часів. Та варто звернути увагу на незмінність ярлика. На ньому завжди видно обмеженість.
«Ватника» влаштовує середовище, уряд і власне життя, що видається йому цілком благополучним на тлі страшних змін, які відбуваються на екрані телевізора, зовні. Завідуючий кафедрою психології особистості факультету психології МДУ А. Асмолов нещодавно розповів про дослідження своїх колег у Білгородської області. Учені проаналізували основні життєві потреби селян і з’ясували вражаючі речі. Кожен другий респондент сказав: йому не потрібен туалет у будинку; 28% опитаних не бачать необхідності в душі; 35% — у легковому автомобілі; 60% не побажали розширювати своє особисте господарство, навіть якби була така можливість; 60% відверто зізналися, що не вважають крадіжку чимось негідним.
Хоч на Рубльовці такого опитування не проводили, можна здогадатися, що проти домашніх клозетів там не заперечують і задовольняються малим на своєму рівні. Але, як і скрізь, там теж не мають нічого проти крадіжки 60%, а то й більше. Народні артисти не тягнуться до світових зірок, політикам вистачає своїх вотчин, і навіть мільярдери займають у Forbes окремий рядок, не збираючись ставати поряд із Б. Гейтсом, М. Блумбергом, Д. Рокфеллером і багатьма іншими, хто підтримав Клятву дарування.
Тому «ватники» не бояться санкцій. Злиденним втрачати нічого, на горілку з огірками їм завжди вистачало в будь-які часи. А ті, хто жирує, запаслися всім необхідним заздалегідь і поки що бояться злиденних більше, ніж секторальних. Уразливим виявився середній клас, тонкий прошарок тих, хто проживає за межами бюджету. Скільки серед них переконаних «ватників» ми незабаром дізнаємося з їхньої поведінки. Наразі ж модний тренд подобається всім. Навіть ще більше, адже обмеження — їхня стихія.
