Венесуельське відлуння Донбасу
Лівий режим у Венесуелі, що будував так званий боліваріанський соціалізм XXI століття, дедалі більше переходить на позиції узурпації влади.
Ситуація в країні вже стала критичною. У магазинах практично нічого немає, натомість є довгі черги й погіршується криміногенна обстановка. Час від часу влада відкриває кордон із Колумбією і десятки тисяч венесуельців вирушають до сусідньої країни, змітаючи все з прилавків у магазинах прикордонних міст. Навантажені як в’ючні тварини вони з дефіцитними товарами повертаються. Несуть і для себе, і на продаж.
Увесь цей боліваріанський соціалізм ґрунтувався на високих цінах на нафту. Влада низькими цінами у спеціальних магазинах, дотаціями на квартплату й іншими пільгами заручалася підтримкою маргінальних верств, ті зі свого боку підтримували команданте Уго Чавеса, а потім його наступника Ніколаса Мадуро.
Все впало в одну мить, коли різко знизилися ціни на нафту. Ні на що тепер грошей не вистачає, зокрема й на імпорт продовольства та інших необхідних товарів. За час будівництва соціалізму влада зуміла повністю винищити сільське господарство Венесуели, й тому більшу частину продуктів харчування доводилося купувати у правих режимів, які проклинали з усіх екранів. Зокрема, в тій самій Колумбії.
Зрештою популярність режиму стала падати навіть серед тих, хто за визначенням мав його підтримувати. На останніх парламентських виборах опозиція отримала переважну більшість і почала збір підписів за проведення референдуму про імпічмент президента Мадуро. Діюча конституція надає таке право.
Спочатку влада не надто серйозно поставилася до збору підписів, сподіваючись на підтримку найбідніших верств. Однак до середини поточного року вона з подивом і роздратуванням змушена була прийняти як факт, що перший етап збору підписів опозиція виконала, по-перше, достроково, по-друге, з великим запасом. Ба більше, підбадьорена опозиція розпочала другий етап збору підписів.
Президенту Мадуро нічого не залишалося як розпочати тиск на судову владу й на Національну виборчу раду (НВР), щоб зупинити процес. У семи регіонах країни в судовому порядку збір підписів зупинено, а НВР відклала збір підписів на невизначений період.
Сенс такого рішення очевидний. Якщо референдум не буде проведено у встановлені конституцією терміни, то жодного імпічменту не буде в принципі й Мадуро залишається на своїй посаді до чергових виборів 2018 року.
Дотримуючись відомої традиції лівих авторитарних режимів, у всіх проблемах звинувачують зовнішні сили. Далеко не йдуть ні в Москві, ні в Каракасі. Немає товарів в магазинах — винен Вашингтон. Зменшуються витрати на медицину та освіту в російському бюджеті — все через Обаму, Керрі й необхідність підтримати своїх братів у Сирії та на Донбасі.
В Америці в ході виборчої кампанії її фігурантами став не тільки Путін, а й Мадуро. Демократи випустили передвиборчий ролик після останніх дебатів між кандидатами у президенти — Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. На відео Трамп порівнюється не тільки з колишнім венесуельським президентом Уго Чавесом, а й з Гітлером і Муссоліні. Розрахований ролик на іспаномовних глядачів та виборців.
«Нікого не нагадує?» — говорить диктор у закадровому тексті. Після цього на екрані з’являється Уго Чавес у військовій формі та червоному береті, котрий наказує закривати незалежні радіостанції і телеканали країни. Причому жодного перекручування. Колишній президент дійсно санкціонував закриття більшості опозиційних телеканалів.
Звичайно, венесуельській владі порівняння Трампа та Чавеса не сподобалося. Міністр закордонних справ Делсі Родрігес назвала рекламний ролик «висловленням расової зверхності». Чавес, за її словами, був, на відміну від американського магната, «демократом за натурою» й «людинолюбним лідером, який боровся з бідністю».
Звісно, людинолюбним. У багатих, на його думку, забирав, бідним віддавав. Одну з найбагатших у минулому країн Латинської Америки довів до фактичного банкрутства. Державна нафтова компанія PDVSA цілком серйозно погрожує через тиждень оголосити дефолт за зовнішніми боргами. До кінця року вона повинна заплатити
$ 4,2 млрд кредитів та позикових коштів, а в державній скарбниці є лише $ 12 млрд. Якщо нафтова компанія стане банкрутом, то через дуже короткий час слід очікувати банкрутства усієї країни. Просто не буде коштів, щоб купувати хоч якусь кількість продовольства.
Американська компанія ConocoPhillips подала в суд в штаті Делавер на PDVSA, звинувачуючи її в шахрайстві, мета якого — невиплата компенсації у справі про націоналізацію у Венесуелі. Чим це загрожує, здогадатися дуже легко.
Ще одна риса соціалізму. Грошей на продовольство та ліки немає, а ось на пам’ятник Уго Чавесу завжди знайдеться. У місті Сабанета звели шестиметрову бронзову статую в дусі соціалістичного реалізму, роботи російського скульптора Сергія Казанцева. Подібно до Леніна, Чавес стоїть із витягнутою рукою, мабуть вказує шлях у світле майбутнє планида усіх лівих вождів. На відкритті пам’ятника був присутній глава російської державної компанії «Роснефть» Ігор Сечін. І це не випадковість, а продовження політики. У жовтні PDVSA та «Роснефть» узгодили виділення $ 20 млрд на проекти нафтового поясу річки Оріноко. Очевидно в Москві вважають, що якось Мадуро лихі часи переживе.
Зі свого боку, венесуельський президент не залишається в боргу. На енергетичному саміті в Стамбулі президент Мадуро заявив, що «я ухвалив рішення заснувати премію імені Уго Чавеса за мир та суверенітет. Я вважаю, що президент Володимир Путін заслуговує відзнаку імені Уго Чавеса за свої досягнення у зміцненні миру». Зрештою, все-таки залишилися у засіках $ 12 млрд. Чому б не дати премію Путіну. Своя рука, як відомо, владика.
Події у Венесуелі прямого впливу на те, що відбувається на Донбасі, не мають. Однак нестійке становище лівих режимів у Латинській Америці, правий поворот у провідних країнах регіону відбивається на російській політиці.
По-перше. Так чи інакше, але звужується зовнішньополітична підтримка Кремля і тим самим збільшується дипломатична ізоляція. Не потрібно недооцінювати цей фактор. Психологічно на Путіна це дуже тисне.
По-друге. Прямо відмовитися від підтримки латиноамериканських клієнтів Москва не може. Це означає, що загальний обсяг ресурсів на Донбас при збільшенні витрат на Сирію зменшується. Немає грошей — немає війни. Не в останню чергу маневри Путіна в Берліні пов’язані і з цим банальним фактом.
Кремль стоїть перед нелегким вибором. Віддати перевагу геополітичним теренам від Середземного моря до Карибського басейну й витрачати обмежені ресурси в дедалі більшій кількості. Або визнати неминуче, й самій Росії посісти те місце на світовій арені, на яке вона заслуговує. На разі вибір зроблено на користь геополітики.
