Відповідь Земану

Сергій Грабовський

21 листопада, 13:08

Президент Чехії Мілош Земан – людина послідовна. Почав цей рік він із того, що безапеляційно оцінив події на Майдані: «Одні бандити воюють з іншими бандитами». Далі він почав розказувати, що Україні треба «позбавитися фашистських екстремістів», бо вони є головною загрозою для неї, а  «Крим ніколи не був частиною України, доки Хрущов не подарував його Україні». Далі він почав заперечувати присутність російських військ на сході України, а коли заперечити цей факт було вже категорично неможливо, наголосив: присутність кількох сотень російських добровольців – це не вторгнення. Ну, а 17 листопада Земан в інтерв’ю російському телеканалу заявив, що в Україні відбувається «звичайна громадянська війна», країнам Заходу не потрібно надавати допомогу Україні, а санкції проти Росії не є виграшною стратегією.

Що ж, Мілош Земан вельми логічний у своєму ставленні до України та подій у Європі і працює задля досягнення чітко визначеної мети. А саме – для того, щоб Москва запанувала у Старому Світі і «русский мир» поглинув усіляких там неповноцінних «нацменів» з околиць Великого Путінського Райху.

І що цікаво: політична логіка нинішнього президента Чехії однозначно веде до виправдання нацистської експансії другої половини 1930-х, Мюнхенської угоди, поділу Чехословаччини та приєднання самої Чехії до «тисячолітнього Райху» в якості «протекторату Богемія унд Моравія».

Згадаймо-но, як розвивалися події впродовж 1930-х.

…На початку 1930-х років у Чехословаччині,  яка після розпаду Австро-Угорщини одержала незалежність, майже чверть населення становили німецькомовні судетці, Sudeci, як їх звали чехи, які компактно мешкали у Судетській області, а дифузно – у Словаччині. Німецькою у них була лише літературна мова, а між собою вони розмовляли на діалекті, що відрізнявся від цієї мови майже так, як голландська мова – від німецької. Помітних міжетнічних конфліктів не було, хоча Sude??ci культурно дистанціювалися від чехів, а празький уряд, побоюючись регіональних сепаратизмів, надто захоплювався централістською політикою. Але у січні 1933 року канцлером Німеччини став фюрер НСДАП Адольф Гітлер. Тож восени того ж року був створений Німецький патріотичний фронт на чолі з Конрадом Генлейном, офіційною вимогою якого стала автономія Судет у складі федеративної Чехословаччини, а неофіційною – приєднання Судетської області до Третього Райху. Ще за рік пройшов перший справді масовий – аж 20-тисячний – мітинг фронту; всі інші партії в Судетах генлейнівці, яким із Берліну йшло щедре фінансування, швидко витіснили з політичної арени, використавши виплекані присланими із Райху досвідченими організаторами масових акцій й індивідуального терору штурмові загони. Тож тепер судетці усвідомили себе «співвітчизники» (це слівце з подачі берлінських ідеологів увійшло в моду) дружно голосували за генлейнівців, а найзаповзятіші марширували у лавах штурмовиків, дружно піднімаючи ноги у білих гетрах.

Далі – більше. Генлейнівський фронт перетворився на Судетсько-німецьку партію; ця партія на всіх перехрестях волала про гноблення чехословацьким урядом «співвітчизників». І хоча Прага постійно йшла назустріч вимогам генлейнівців – забезпечила широке представництво судетців у Національних зборах, розширила права місцевого самоврядування, дозволила освіту рідною мовою без вивчення чеської тощо, та «борці» не вгамовувалися – і в Судетах, і в Берліні. У лютому 1938 року Гітлер звернувся до Райхстагу із закликом «звернути увагу на жахливі умови життя наших братів у Чехословаччині». А в березні, після аншлюсу Австрії, чехословацький кордон нелегально перетинають інструктори з СС. На початку травні 1938 року генлейнівська партія висуває вимогу провести референдум з приєднання Судетських земель до Німеччини, а на 22 травня – на день муніципальних виборів – нацисти призначили путч з тим, щоб взяти під контроль Судети та перетворити ці вибори на плебісцит. Вермахт же почав висування своїх дивізій до кордону. Адже програмою-мінімум нацистів було приєднання Судетської області до Райху, програмою-максимум – приєднання всієї Чехії.

Чи не правда, все це щось дуже нагадує з сьогодення? Аж до пікантних деталей – бо ж геббельсівські пропагандисти торочили, що, мовляв, «Судети ніколи не належали Чехії, аж поки Судети не подарував чехам Даладьє»… А деякі впливові політики демократичних держав зауважували: санкції проти Німеччини аж ніяк не є виграшною стратегією…

Утім, у цій критичній ситуації чехословацький уряд повівся значно рішуче за український. Він провів часткову мобілізацію та дав наказ армії придушити виступи генлейнівців. Ясна річ, втрутилася миролюбна Ліга Націй: почалися переговори за посередництва групи представників західних держав на чолі з лордом Ренсименом. Під прикриттям цих переговори через німецький кордон перевозилася зброя і переїздили «добровольці». Під тиском Європи Прага змушена була погодитися на створення німецьких автономних районів; але 12 вересня 1938 року з’їзд НСДАП ухвалив резолюцію з вимогою надати «право на самовизначення судетським німцям». У промові на з’їзді Адольф Гітлер заявив, що він прагне миру і лише миру, але не за рахунок «змучених» судетських німців, та нагадав, що за спинами судетців «стоїть озброєна німецька нація». Наступного дня почалося «стихійне» збройне повстання у Судетах; у відповідь чеський уряд запровадив там воєнний стан і рушив туди додаткові війська. Після дводенних боїв урядові сили придушили заколот; у боях загинуло понад 300 путчистів, сотні були поранені та заарештовані. Але нацисти не вгамувалися – знімки «звірств чеської вояччини», сфабриковані відомством Геббельса, обійшли весь світ, а німецьке телебачення та радіо безупинно волали про «злочини чехів». Гітлер же прямо погрожував – я за мир, але якщо чехам хтось допомагатиме, то я почну всеєвропейську війну.

І знов-таки, чи не щось дуже схоже аж занадто знайомим читачам «Дня»?

Ну, а поки західні демократії роздумували, що їм робити, поки європейська преса наввипередки вимагала від політиків «тиснути на Чехословаччину» і «забезпечити права німецького населення», на території Райху був створений «Судетский німецький добровольчий корпус», який розгорнув бойові дії та терористичні напади у прикордонних районах Чехословаччини. Чеські вояки гідно воювали з «добровольцями», але чеські лідери втратили впевненість у собі. 17 вересня президент Чехословаччини Едуард Бенеш запропонував передати кілька населених судетцями районів Третьому Райху, але Гітлер із цим не погодився – йому було потрібне все. Тоді 19 вересня посли Британії та Франції передали Бенешу вимогу своїх урядів припинити вогонь, вивести війська із зони конфлікту та передати Німеччині – в ім’я миру та стабільності у Європі – землі, населені «співвітчизниками». Прага погодилася припинити вогонь, але відмовилася капітулювати. І тоді у Мюнхені зібралися четверо «миротворців» - Гітлер, Муссоліні, Чемберлен і Даладьє. За Мюнхенською угодою від Чехословаччини до Німеччини відійшла не тільки Судетська область, а і всі райони, де «арійці» становили понад 50% населення (реально ж по 35-40%, тобто чимале число чехів було записане «німцями»). Президент Бенеш пішов у відставку і виїхав – разом із досить великою групою політиків – із країни. Чехословацька армія припинила існування як реальна сила. Одне слово, «миротворча операція» Адольфа Гітлера, як він сам заявив, успішно завершилася. Насправді ж плани фюрера були іншими. 15 березня 1939 року до Праги «на прохання уряду Чехії» увійшли німецькі війська. Країна була перетворена на «протекторат Богемія унд Моравія» - зі своїм президентом Емілем Гахою, своєю поліцією, своєю адміністрацією. Тільки, ясна річ, усі ці інституції підпорядковувалися імперському протектору – спершу Костянтину фон Нейрату, а потім обергрупенфюреру СС Рейнгарду Гайдріху. І знову Гітлер заявив, що він унеможливив громадянську війну у Чехії, домігся нормалізації ситуації та забезпечив мир. А включення країни до «життєвого простору» Німеччини було зумовлене лише тим, що вона не мала можливості й далі самостійно існувати, без безкорисливої допомоги з боку Берліну…

Ось так розгорнулися події у 1930-х. Живи Мілош Земан у ті часи, він би став знатним прихильником Мюнхенської угоди, чи не так? З її неминучими та прогнозованими наслідками у вигляді побудови на території «протекторату» концтаборів, знищенні політичної опозиції, геноциді євреїв та циган і, звісно, мобілізації потужної чеської промисловості для військових потреб Райху. Чи, може, пан Земан вважає, що нацистська агресія та наступна анексія території Чехословацької республіки були злочинами, а майже аналогічні дії путіністів проти України – це добра справа, бо українці (і це випливає з підтексту його виступів) – нація неповноцінна, приречена служити фюреру… тьху, Путіну?