Війна, слова та спотворені сенси
Візит президента Зеленського в Латвію запам’ятається дипломатичним конфузом. На офіційному сайті поїздка позначена, як "візит до Литви". Литва, Латвія. Яка різниця? Для повноти картини не вистачало тільки за російськими лекалами назвати країни Балтії "колишніми Прибалтійськими республіками". Щоб проголосити в Україні кінець епохи професіоналізму. Але ця звичайнісінька дурниця приховала інший ляп, який є набагато більш небезпечним. Відповідаючи на запитання, чи готовий Володимир Путін дотримуватися хоч якихось домовленостей з Україною, президент Зеленський заявив, що бажання миру "є у всіх сторон". Все це відбувається в дні, коли на сході не припиняються обстріли, російські снайпери влаштовують справжнісеньке сафарі на українських військових, а ватажок "ДНР" Деніс Пушилін закликає до демонтажу української держави. За роки внформаційної війни українці стали ласими до дешевих скандальчиків. В той час, як важливі речі залишаються поза увагою громадськості. Якщо господь хоче покарати людину, він позбавляє її розуму. Але, якщо він відступається від народів, то позбавляє їх інстинкту самозбереження.
Зеленський продовжує наполягати, що поступки потрібні для того, щоб організувати зустріч з Путіним в Нормандському форматі. Такі важливі речі, як розведення військ, новий закон "Про особливий статус Донбасу", погодження "формули Штайнмайєра" видаються за нічого не варті дрібнички. Теза про "миролюбство" окупантів може здаватися президентові хитрістю того ж ґатунку. Слова українського лідера про сторони, які "хочуть миру" після того, як п‘ять років Україна свідчила перед всім світом про те, що Російська Федерація є країною-злочинцем, країною вбивцею - це і є поразка. Тому що після такого складно собі уявити, як українські державні службовці нищать ворога в міжнародних судах, на міжнародних майданчиках на полях бою.
Зеленський впевнений, що йому вдасться заманити лідера країни-агресора в пастку. Але, насправді, в пастці може опинитися Україна. Ані президент, ані експерти, ані суспільство більше не помічають, як стрімко підміняються базові поняття. Втрата здібності відрізняти ілюзию від реальності є чи не найбільшою загрозою цих буремних часів. Путін хоче знищення української державності. Якщо президент України цього не розуміє - у нас проблеми. Тактика "Спочатку Росія виконує безпекову частину, а потім Україна приступає до політичної частини Мінську" забута. Щодо розведення військ, то тут ситуація геть заплутана. Нам говорять, що це пункт Мінських домовленостей. Але це не правда. В документі передбачене відведення важкої зброї на 50 км від узгодженої всіма лінії за якою Дебальцево має контролюватися українськими військами. Розведення було обговорене окремо. І лише для трьох точок. До того ж мало ретельно прописаний порядок дзеркальності, про який зараз ніхто не говорить. Навіщо "відведення важкого озброєння" підміняється "розведенням військ"? Чому влада ігнорує попередні домовленості, які забезпечували безпеку цивільного населення і військових? В ЗМІ з’являються плани, згідно яких українським війська мають залишити Піски, Авдєєвку та інші 160 населених пунктів уздовж всієї лінії фронту. Україна готова узгодити нову лінію, за якою Дебальцево залишається бойовикам? Ну, тоді це де-юре здача територій. А якщо ні, то чому питання про нову лінію розведення з‘являється на столі перемовин?
Новий закон "Про особливий статус", який буде прийнятий замість старого - це теж обманка. Старий закон називався "Про особливості врядування". Особливий статус територій та особливості врядування цих територій - це ж не одне те й саме. Для чого владці на кожному прес-брифінгу повторюють, що Україна погодилася надати ОРДЛО особливий статус? А потім пояснює, що мова лише про нову редакцію старого закона, в якому ніякого статусу з роду не було. І, до речі, який статус: автономія, федеративний округ? Хотілося б подробиць. Що це за гра в слова, яка може призвести до того, що з нас почнуть вимагати надати окупованим територіям якійсь статус? Ми не боїмося, що самі того не розуміючи погодилися змінити територіальний устрій країни? За узгодженням з Росією, як пообіцяв голова комітету ВР Богдан Яременко.
Ще один момент, про який хочеться сказати окремо - вибори на окупованих територіях. Росія наполягає, щоб вони мають бути согласовані з ватажками маріонеткових режимів. Україна заявляє, що вибори мають відбутися тільки за українськими законами і після виведення військ. Справа не тільки в тому "як", але й "коли". Хіба можно говорити про вільне волевиявлення до того, як в зоні конфлікту не буде встановлене мирне життя, відновлена робота соціальних та банківських установ, проведений перепис? Ще потрібно провести розслідування всіх злочинів, за допомогою судів та слідчих органів відокремити тих, хто здійснював злочини проти людяності від тих, хто має всі підстави потрапити під амністію. Потрібно, щоб мирні мешканці припинили боятися розправ, почали емоційно і ментально відновлюватися, пройшли інформаційну та психологічну реабілітацію. Умовою для початку виборчого процесу мають бути люди. Те, щоб вони знову відчули, як це жити вільно без остраху опинитися в будь-яку мить на підвалі. Це процес на роки. Нам же обіцяють, що вибори можуть відбутися за пів року-рік. Як тільки но Росія виведе війська. Такий поспіх є зайвим доказом, що ані західних партнерів, ані Росію, ані Україну більше не цікавить встановлення атмосфери права та безпеки в регіоні. Всі забули, що мова про людей, які п‘ять років були заручниками банди. Про яке відновлення довіри українських громадян до держави ми говоримо? Чому виносимо за дужки, що будь-який вибір без гуманітарних процедур буде знущанням над людьми? Їх змусять вирішувати свою долю, не давши навіть часу оговтатися від тяжкої травми. Хіба це по-людськи?
На жаль, ми спостерігаємо як нас штовхають в безодню моральної руйнації. Слова про Росію-окупанта стали використовуватися виключно для внутрішнього вжитку. Вони перетворені на колискову для патріотів. А в цей момент під гаслами піклування про людей відбувається щось вкрай огидне, що готуються затвердити в Нормандському форматі. Все відбувається дуже швидко. Сенси і акценти зміщуються. Чому поспішає Росія можно зрозуміти. Путін хоче проскочити у сприятливе для нього вікно можливостей. Але навіщо Україну тягнуть на аркані до страти її ж очильники? Все це нагадує спробу скористатися жінкою в стані важкого алкогольного отруєння. І якщо європейських лідерів не бентежить, що вони мають одні демократичні стандарти для себе, а інші для "варварських народів", то навіщо ж Україні приймати участь в цьому груповому злочині проти власних громадян? Українські владці не розуміють, або не хочуть розуміти, що просуваючи мир за таких умов, вони погоджуються стати в чергу моральних ґвалтівників.
