Вторгнення викрадачів тіл
(за мотивами реальної розмови)
Він сідає напроти, чорношкірий, круглолиций, білозубий франт з короткими вусами, погойдуючи двома страусовими пір’їнами, що стирчать з його брунатної шапочки. Він у короткому пальті, білих штанях, білій сорочці без коміра, окантованій золотом, правда, деінде з вишивки стирчать непоштиві нитки. Він заводить розмову англійською про сьогоднішній хаос на залізницях. Питає, звідки ми.
- З України.
- О, Росія!
- О, ні!
- Так а що? Путін – мій друг.
- Правда?
- Правда! Я був у Петербурзі, там класно!
- Якби вас затримала міліція в Петербурзі через ваш колір шкіри, вам було би непереливки.
- Мене ніхто не може торкнутися. Я – нігерійський принц!
Він вказує на два персні в нього на лівиці, позолочений і посріблений, на яких викарбовано перехрещені шаблі. Такий самий герб у нього на шапці, під плюмажем.
- О, так ви принц! Мабуть, у вас було дуже щасливе дитинство?
- Ні, нещасливе! Мені не давали нічого робити. Мені не давали гратися з іншими дітьми!
- Тож ви страждали.
- Ні, я не страждав. Я ж принц! У мене все було. А співати пісні мені забороняли. Але в мене була бабуся, вона мене навчила.
- Ми в Україні теж любимо співати.
- Не вірте американцям. У вас було багато золота, а вони вас окупували і забрали все ваше золото собі. А Путін з ними бореться!
- Гітлер теж з американцями боровся…
- А що Гітлер? Гітлер – це сила! В мене й вуса як у нього. Чорний націоналізм переможе! Ось, дивіться!
Довго копається сумочці, нарешті видобуває перстень, точнісінько такий, як у нього на пальцях, тільки вдвічі більший:
- Бачите? Це – сила! Нас ніхто не здолає!
- Насправді у вас невірна інформація. Українське золото вкрали інопланетяни. Вони інфільтрувалися у світові уряди. Вони роблять велике лихо.
- Так, прибульці таке коять. Але я їх не боюся і ви їх не бійтеся. Не бійтеся Трампа, і Путіна не бійтеся. Все буде добре! Я – принц! Ми переможемо!
Весь цей час поруч з його високістю сидить так само чорношкірий хлопець, простий студент у навушниках, з книжкою на колінах, але ані книжка, ані навушники його не рятують, і його вираз його обличчя поступово міняється від здивування до непідробного отетеріння.
Ми чемно пересідаємо на інше місце.
Поїзд мчить далі.
Інопланетяни не дрімають.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, Олена ОПАНАСЕНКО, «День», Бонн-Київ
