Вибори у Німеччині: підсумки «на коліні»
Майже у всіх коментарях стосовно результатів виборів до Бундестагу ФРН фігурують два твердження: «несподіванка» та «перемога Меркель». Перше – щодо високого результату партії «Альтернатива для Німеччини» (АдН), друге – щодо третини голосів виборців, набраних блоком ХДС/ХСС на чолі з нинішнім канцлером, що відкриває Ангелі Меркель можливість знову сформувати федеральний уряд. Що ж, усе наче логічно: блок ХДС/ХСС попередньо отримує 246 місць у Бундестазі нового скликання, СДПН – 153 мандати, АдН – 94, Вільні демократи – 80, Зелені – 67, Ліві – 69, при цьому саме проходження до парламенту АдН вважають «несподіванкою», ба більше – «шоком» і навіть «політичним землетрусом».
Як на мене, немає жодної несподіванки у тому, що «Альтернатива» отримала такі високі результати. Йдеться про закономірний результат непродуманої, а то й відверто недолугої політики німецької влади щодо т. зв. «біженців» з Близького Сходу, більша частина яких насправді належить до зовсім інших категорій – до іммігрантів і переселенців. Біженець – це той, хто втратив усе чи майже все та тікає світ за очі від політичних чи природних катаклізмів. А ті, хто діставався у минулі роки до Німеччини через десяток кордонів, – люди з іншою мотивацією та цілями. Вони не рятувалися від війни та голоду (для цього можна було осісти в Туреччині, Єгипті чи Болгарії) – вони прагнули туди, де можна поменше працювати й побільше мати «на халяву». В усій цій історії найгіршим є те, що без належної допомоги в силу всіх пертурбацій урешті-решт залишилось чимало справжніх біженців з Близького Сходу, значна частина яких не мала стільки завзяття, щоби проривати кордони…
Отож маємо закономірний наслідок – політично неадекватну реакцію на не надто адекватні дії влади в минулі роки, які створили для Німеччини вельми серйозну проблему, точніше, комплекс проблем – економічних, соціальних, культурних і релігійних. Євросоюз наразі не знайшов ефективних способів розв’язань таких проблем – досить зайти скраєчку до відповідних кварталів європейських міст, щоб переконатися в їхній реальності (заглиблюватися, та ще й лише вдвох-утрьох, категорично не рекомендую). Brexit – теж, до речі, значною мірою реакція на ці ж проблеми. А вирішувати їх доведеться, причому так, щоб мінімізувати зростання впливу неототалітарних сил – як місцевих, так й «імпортованих», у вигляді ісламістських радикалів. І цим доведеться, в числі іншого, займатися й новому урядові Німеччини.
Найшвидше, цей уряд знову очолить Ангела Меркель – але їй доведеться шукати альянсу з Вільними демократами та Зеленими, що неминуче внесе певні зміни в політику німецької влади. Чи стане ця політика ефективнішою? Важко сказати. Проте ухвалювати важливі рішення в коаліції, не двоє, а троє партнерів, стане важче. Втім, теоретично можливий іще один варіант коаліції – СДПН, Вільні демократи, Зелені та Ліві (тобто неокомуністи). На рівні кількох земель уряди на основі схожих коаліцій уже існують, отож…
Тим більше, що насправді блок ХДС/ХСС зазнав на цих виборах істотної поразки. Погляньмо не на число здобутих мандатів, а на показники електоральних утрат. ХДС/ХСС утратив 8,5% від загального числа голосів виборців, СДПН – 5,2%. Тобто фактом є разюча поразка правлячої у минулі роки коаліції. Кому ж пішли ці голоси? Дещо наростили підтримку Ліві та Зелені – приблизно по пів відсотка, тріумфально повернулися до Бундестагу Вільні демократи, додавши 5,9%, але найбільше додала партія АдН – 7,9%. Що це означає? Вочевидь майже всі, хто відійшов від соціал-демократів, проголосували за лібералів, себто партію Вільних демократів, дехто – за «яскраво-червоних», дехто – за «зелених». А от велике число виборців ХДС/ХСС, схоже, пішло саме до правих радикалів-популістів із АдН.
Окрім усього іншого, такі підсумки виборів означають, що відверто дружні Путіну та Росії депутати становитимуть щонайменше п’яту частину Бундестагу, – а скільки буде там, так би мовити, приховано дружніх, сказати важко; але навряд чи разом ці дві групи будуть меншими за третину депутатського корпусу, що, безумовно, ускладнить Меркель (якщо вона залишиться на посаді) її діяльність із протидії кремлівській експансії.
Наостанок варто зауважити, що неправомірним, як на мене, буде у річищі сталінської традиції називати АдН нацистами чи неонацистами. Нацисти – це націонал-соціалісти. Саме наявність останньої ідейної складової у цьому політичному напрямі досі прагнуть приховати духовні спадкоємці Сталіна як у Німеччині, так і в усьому світі, нерідко звучи себе «антифашистами» (противниками не тоталітаризму як такого, а лише його одного різновиду). До речі, тоталітарний соціалізм Гітлера був ефективнішим і справедливішим за тоталітарний соціалізм Сталіна – ясна річ, тільки для «істинних арійців», бо ґрунтувався він на суто расовому підході, на «науковому» расизмі, коли вимірювали форму черепа, вух, вираховували предків до третього чи сьомого коліна – і на основі цього виводили індивідуальні якості людини, знищуючи або обмежуючи в правах представників «неправильних» рас і «мутантів» з числа «арійців». Натомість тоталітарний соціалізм Сталіна, ховаючись за машкару позірного «інтернаціоналізму», проводив вибіркові репресії проти «контрреволюційних націй» (наразі маємо сумний ювілей – початок т. зв. «національних операцій» НКВД у 1937 році…), основний удар спрямовуючи проти «ворогів народу» будь-якого походження. А от АдН – це новий і мало вивчений (а тому й «несподіваний») різновид неототалітаризму, мінімально соціалістичний, максимально релігійно-культурний, а не расово-класовий.
В підсумку, результати виборів у Німеччині вимагають ретельного вивчення й осмислення – за допомогою справді наукового понятійно-категоріального апарату, а не з використанням узвичаєних ярликів і гасел. Адже йдеться про нові серйозні загрози (точніше, про комплекс загроз) не лише Німеччині, а і європейській демократії як такій.
