Яку історію бажаєте?
Опитування 29-30 травня 2018 року, проведене ВЦДГД серед 2000 респондентів методом телефонного інтерв'ю, показало, що дві третини росіян (66%) вірять в існування «групи осіб», яка намагається підтасувати факти і переписати історію країни, підмінити історичні факти, щоб нашкодити Росії, применшити її велич і підірвати традиційні духовні цінності. У віці 45-59 років, а також у віці 60 років і старше ця частка складається майже три чверті (72%). Серед опитаних у віці 35-44 років таку думку поділяють 65%, серед респондентів 25-34 років - 56%, а серед молоді 18-24 років - 51%.
Думаю, справа тут не стільки в меншій сприйнятливості молоді до кремлівської пропаганди, скільки в меншому інтересі молодих людей до історії взагалі. Зате дві третини респондентів (66%), які мають незакінчену вищу і вищу освіту, підтримують думку про «змову» проти російської історії, а серед осіб із середньою спеціальною освітою (закінчили технікуми) цей показник піднімається до 68%. Це говорить про те, що у вишах пропаганда подібної думки поставлена дуже добре.
Лише 26% респондентів згодні з протилежним твердженням: «Не існує такої групи осіб, які навмисно бажають переписати російську історію. Якщо окремі історики і переглядають історичні події в Росії, то тому, що вони прагнуть докопатися до істини». При цьому серед осіб з неповною середньою освітою частка прихильників тверезого погляду на вітчизняну історію піднімається до 42%, а серед молоді 18-24 років - до 47% (опитування проводилося серед респондентів віком від 18 років). Виходить парадоксальна ситуація, коли прихильниками власне наукового, об'єктивного погляду на російську історію стають ті, кого найменшою мірою торкнулася освіта (і, зокрема, не отримав повторний курс вітчизняної історії у випускних класах), так само як і ті, хто менше уваги приділяє історії. Це доводить, що в рамках державної освіти у Росії, як середньої, так і вищої, викладання історії, особливо російської, давно вже перетворилося на засіб пропаганди і виправдання нинішньої агресивної російської зовнішньої політики.
Цікаво, що число прихильників існування «змови» серед істориків дуже корелює з числом тих, хто підтримує таку думку: «Існує група осіб, що прагнуть зруйнувати духовні цінності, сформовані у росіян, за допомогою пропаганди нетрадиційних сексуальних відносин». З цим твердженням згодні 63% опитаних, тоді як протилежної точки зору дотримується лише 24%. Зауважу, що саме твердження про існування групи осіб, яка нібито пропагує нетрадиційні сексуальні відносини, виглядає абсурдно. Бо фактично існування такої групи в Росії заборонено законом, і вся робота правоохоронних органів якраз і не допускає виникнення скільки-небудь впливових груп такого роду. Однак в їх існування, як виявилося, вірить майже дві третини росіян. При цьому серед осіб із середньою спеціальною освітою (закінчили технікуми) і з незакінченою вищою та вищою освітою цей показник піднімається відповідно до 67 і 65%. Серед самих осіб, які дотримуються протилежної думки, найвищий показник (29%) виявляється у тих, хто отримав неповну середню освіту, тобто був перевантажений курсами історії та інших гуманітарних дисциплін пропагандистської спрямованості. Так само більше вірять в існування груп, що пропагують нетрадиційні сексуальні відносини, особи старших вікових груп 45-59 років та 60 і більше років (відповідно 69 і 67%), тоді як протилежної думки дотримується насамперед молодь 18-24 років (48%).
Думаю, що в цьому випадку результати опитування цілком відбивають російську реальність, і вона вельми невтішна. При цьому придворні кремлівські соціологи коментують результати опитування ВЦДГД в тому сенсі, що переважна більшість росіян має рацію, бо такі групи дійсно існують. Керівник Центру соціально-економічних досліджень НДСоЦ Академії при президенті РФ Олег Чорнозуб у своєму коментарі стверджує: «Те, що «існує група осіб», яка прагне ревізувати традиційні цінності і переписати історію, досить очевидно. Причому переважно на колективному «Заході», з якого до нас дістається лише відлуння цих спроб. Згадаймо сумну популярність крайніх низькопробних творів «західної культури», різноманітних псевдоісторичних опусів, що мала місце в нашій країні ще 15-20 років тому. На цьому тлі наші результати вказують якраз на підвищення критичності суспільної свідомості в цьому питанні. Якщо ж розуміти, що ця «група осіб» об'єднана не тільки організаційними, скільки ідейними узами, ніякої «теорії змови» тут і близько не виникне».
Але насправді реальність така, що переважна більшість російських істориків, як педагогів середньої школи, так і викладачів вишів, так само як і науковців, займається не пошуком наукової істини і спробами в тій чи іншій формі донести їх до школярів, студентів та всіх, хто цікавиться історією, особливо російською, а пропагандою тих фактів, які, на думку кремлівської адміністрації, служать звеличення Росії, і замовчуванням і спростуванням тих фактів, які знову ж таки, на думку з Кремля, завдають шкоди інтересам Росії та виставляють її в непривабливому світлі. Таким чином, вони працюють за принципом: «Чого бажаєте?» Причому стосується це не тільки історії правління Путіна або історії XX століття, і особливо Великої Вітчизняної війни, на спроби перегляду традиційної, ще радянської картини якої Кремль реагує особливо болісно, тому що вона багато в чому служить виправданню російської агресії проти України. Ні, не допускається ревізія в небажаному для держави сенсі навіть сюжетів із середньовічної історії, починаючи з Рюрика. Історики ж, які займаються не пропагандою, а пошуками історичної істини (так, як вони її розуміють), миттєво маргіналізуються, звинувачуються у русофобії і мало не в змові проти Росії. Зрозуміло, яка здійснюється на гроші «колективного Заходу». Насправді, більшість західних істориків, багато в чому з міркувань «політкоректності», тією чи іншою мірою висловлюють готовність прийняти «русофільські» схеми російської історії, що розробляються в Росії, особливо стосовно подій Другої світової війни.
Однак настільки милостива для Кремля картина в галузі російської історії несе небезпеку не тільки для чесних російських істориків, а й для самої російської влади. Звикнувши до позитивних історичних міфів, вона все більше відривається від реальності у своїй політиці і переходить до відвертих авантюр, які рано чи пізно загрожують закінчитися крахом.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
