Європейський міграційний параліч
Чому в ЄС мають ставитися до мігрантів не як до загрози, а як до нової можливості...
Упродовж багатьох століть Європа була континентом, що потерпав від воєн, голоду та бідності. Мільйонам європейців довелося емігрувати, тому що вони потерпали від економічних і соціальних негараздів. Вони пливли через Атлантичний океан до Північної і Південної Америки, інколи навіть до далекої Австралії, аби уникнути страждань, в пошуку кращого життя для себе і своїх дітей.
Усі вони були, в просторіччі нинішньої дискусії про імміграцію і біженців, «економічними мігрантами». Протягом двадцятого століття расові і політичні утиски, а також страждання від двох світових воєн стали переважними причинами цих переміщень.
Сьогодні Європейський Союз є одним з найбагатших у світі економічних регіонів. Упродовж десятиліть більшість європейців жили в мирних демократичних державах, які підтримували їхні основні права. Власні страждання Європи від міграції стали далеким (і зовсім забутим) спогадом.
Однак багато європейців знову відчувають загрозу, проте не з боку Росії, яка затято йде проти її сусідів, а від біженців та іммігрантів — найбідніших з бідних. Коли сотні людей у човнах затонуло в Середземному морі цього літа, голоси, які через 26 років після падіння залізної завіси закликають до ізоляції, масових депортацій і зведення нових мурів і парканів, чутно в кожному куточку Європи. По всій Європі ксенофобія і відвертий расизм досягають неймовірних рівнів, а націоналістичні, навіть ультраправі партії набирають обертів і підтримки.
Водночас слід усвідомити, що це лише початок кризи, тому що умови, які штовхають людей вимушено залишати свої домівки, лише погіршуватимуться. Проте ЄС, більшість членів якого мають найпотужніші і найкращі у світі системи соціального забезпечення, виявляється ураженим цим — політично, морально і адміністративно.
Цей параліч створює значний ризик для ЄС. Ніхто серйозно не вважає, що окремі члени ЄС, зокрема Італія і Греція — дві країни, що потерпіли найбільше, можуть самостійно подолати довгострокові проблеми, зумовлені масштабною міграцією. Але багато держав-членів відкидають спільні європейські зусилля, займаючи позицію, яка загрожує прискорити ерозію солідарності усередині ЄС і посилити поточну тенденцію до дезінтеграції.
Існують три різні причини для нинішньої міграції в Європі: постійна економічна слабкість західних Балкан; заворушення в регіоні Близького Сходу; громадянські війни і конфлікти Африки. Посилення чи розширення воєнних дій у Східній Україні зумовить виникнення ще однієї, четвертої причини для імміграції.
Інакше кажучи, вся міграція, з якою Європа наразі стикається, криється в серйозних кризах в її власному регіоні. Та все ж ЄС мало що може зробити для розв’язання будь-якої з них. Очевидно, що ЄС має істотно зміцнити свою загальну зовнішню політику і політику безпеки, зокрема Європейську політику сусідства, з метою ефективнішого усунення причин міграції. Певно, єдиним більшим провалом, ніж відмова держав-членів від підтримки таких реформ, є їхня власна бездіяльність, не в останню чергу тому, що вони створили вакуум легітимності для ксенофобії, яку тепер заповнюють націоналісти і расисти.
Враховуючи її зовнішньополітичні слабкості, Європа може мати лише незначний вплив на характер воєн і конфліктів, що розривають на шматки Африку і Близький Схід (хоча навіть її вплив, нехай і незначний, має бути використано і розвинено). Проте Західні Балкани — це зовсім інша історія. Хорватія вже є членом ЄС; Чорногорія і Сербія розпочали перемовини про членство; Албанія і Македонія є кандидатами на приєднання; а Боснія і Герцеговина та Косово є потенційними кандидатами. Тут ЄС вже має значний вплив.
Чому ЄС не став більш зацікавленим у Західних Балканах — регіоні, де ЄС може зробити багато шляхом підтримки економічної і адміністративної модернізації та інфраструктурних проектів, аби зблизити регіон з промисловими центрами союзу — як і раніше, залишається таємницею Європейської комісії і держав-членів. Абсурдний результат, проте, полягає в тому, що громадяни з країн — кандидатів ЄС проходять процедуру надання притулку, тому що для них не існує можливості легальної імміграції до ЄС.
Один особливий випадок — це цигани, велика меншість у західній частині Балканського півострова, члени якої часто стикаються з ганебною дискримінацією. Це загальноєвропейська проблема. Цигани дуже потерпіли після краху комунізму 1989 року, коли вони працювали здебільшого на некваліфікованих промислових робочих місцях і стали першими, кого скоротили. Справді, багато з них — нинішні чи майбутні громадяни Європи — скотилися у прірву злиденності. Дискримінація, що триває щодо них, є загальноєвропейським скандалом, і ЄС, а також його держави-члени та країни-кандидати повинні розібратися в ньому.
Криза біженців цього літа акцентує увагу на ще одній, набагато більшій структурній проблемі в Європі: демографічній. Враховуючи, що європейське населення старіє і скорочується, континент гостро потребує імміграції. Проте багато хто в Європі виступає категорично проти імміграції, тому що вона також означає соціальні зміни.
У довгостроковій перспективі політикам доведеться пояснювати своїм людям, що вони не можуть мати економічного процвітання, високого рівня соціальне забезпечення при населенні, в якому пенсіонери стають дедалі більшим навантаженням на економічну активність. Робоча сила Європи має зростати, і це лише одна з причин, чому європейці повинні перестати ставитися до мігрантів як до загрози, а натомість — як до нової можливості.
Проект Синдикат для «Дня»
Йошка ФІШЕР, екс-міністр закордонних справ Німеччини (1998—2005)
