Їхній руйнівний обман
Думаєте, в інформаційному суспільстві брехня не може бути такою ж дрімучою, як у середньовічному? Ще б пак. Навіть дрімучішою. Історії про чаклунство відьом, перетворення золота на свинець, кров немовлят для єврейської маци, дресированих китів, які топлять кораблі, 400 років тому звучали цілком переконливо. Вірили слову. Газет не було, і знання світу для людей часто обмежувалось околицями поселення. Як же у століття відкритих і безкоштовних інформаційних ресурсів і миттєвої доставки «картинки» з будь-яких широт можна використовувати ті самі вигадки?
Можна. Особливо, якщо дурниці виголошуються людьми, які за посадою мають бути розумними. Ось, скажімо, як представляє історію свого народу член Державної думи Російської Федерації В’ячеслав Ніконов: «У нашої Вітчизни велике минуле. Гілка арійського племені спустилася з Карпатських гір, мирно заселила Велику Російську рівнину, Сибір, найхолоднішу частину планети, дійшла до Тихого океану, заснувала Форт Росс, увібрала в себе соки багатющих культур Візантії, Європи, Азії...». Ось, виявляється, чому дідусь автора цих рядків, товариш Молотов, так швидко порозумівся з Ріббентропом. Обидва однієї крові були.
Ще патетичніше висловився головний редактор газети «Завтра» в «Известиях»: «Но черная сперма фашизма пролилась на Киев — матерь городов русских, — говорить відверто О.Проханов, змушуючи мене уявити в небі джерело письменницького сім’явипорскування. — ...В золотой апсиде Софии Киевской, среди святынь и храмов стал взрастать уродливый эмбрион с волосатым лицом и черными рожками, как изображают дьявола на церковной фреске. Фашизм, как гнилое ядовитое тесто, переполнил киевскую квашню и стал расползаться по всей Украине. Его танки утюжат улицы Краматорска...».
Хочеться додати до тексту щось на кшталт: «гой еси, добрый молодец»... Ну вже дуже все архаїчно і б’є в ніс середньовіччям. Так не говорять і так не мислять сучасні люди. Чому характерні для часів княгині Ольги еманації вільно поширюються в путінському ареалі російського суспільства? «З глузду всі з’їхали! Це гірше за геббельсівську пропаганду!». Такі вигуки самих росіян, наших громадян, політиків, дипломатів, експертів звучать у ЗМІ, парламентах, навіть на трибуні ООН. Держдеп США викрив президента Росії в 10 випадках відвертої брехні, чого ніколи не дозволяв собі у дипломатичній полеміці раніше.
То чому ж вони брешуть? Адже рано чи пізно все відкриється. Світ уже знає ціну слів Путіна і Лаврова, справжні підсумки кримського «референдуму», походження диверсійних груп на Донбасі, норд-остівський газ в Одесі і причини масових провокацій в Україні.
Відповідь ми знаходимо у філософа, киянина, який закінчив наш університет імені Т.Шевченка. 1939 року Микола Бердяєв написав статтю «Парадокс брехні». Її не люблять читати в Росії, хоча називають автора російським мислителем. Він називає причини несусвітньої брехні в державах-тиранах: радянській Росії, фашистських Італії і Німеччині. Щоб не дивуватися з передач Кисельова, промов Путіна, диких спотворень історії і дійсності, варто звернутися до її основних висновків.
Брехня — будівельний матеріал тоталітарних держав. Без організованої брехні вони просто не могли б існувати. Брехня в ранзі державної політики природна і вселяється як священний обов’язок щодо обраної раси, держави, обраного класу. Вона навіть не усвідомлюється людьми як брехня, оскільки служить передбачуваному загальному благу і державному устрою. «Брехня може навіть здаватися єдиною істиною», — вважає Бердяєв. Таким суспільствам необхідний ворог «для посилення ентузіазму, для виправдання насильства, для зростання могутності».
Але масштабна брехня, яка підтримує організацію суспільства і держави, руйнує особистість. «Для колективної свідомості Німеччини і Італії ясно і очевидно, що саме демократичні держави хочуть війни, диктатури ж не хочуть війни і борються за мир. Це є брехня з точки зору особистої свідомості і совісті, але ця брехня перетворюється на реальність з точки зору колективної фашистської свідомості, бо сприяє могутності диктатур». Такий висновок зробив наш земляк 1939 року. Його десятки разів підтвердила історія: брехливі суспільства приречені, оскільки не здатні об’єднати громадян на реально існуючих, усвідомлюваних усіма цілях і цінностях. «Правда завжди означає, що дух визначає суспільство, брехня ж означає, що суспільство визначає дух», — резюмує філософ.
Логічний і етичний урок руйнівної сили брехні усвідомлено лише в політичному досвіді XX століття. Донині щирість поривань не спокушала правителів і трибунів Росії. Інакше не народилися б у поета О. Пушкіна такі рядки:
«Да будет проклят
правды свет,
Когда посредственности
хладной,
Завистливой,
к соблазну жадной,
Он угождает праздно! —
Нет!
Тьмы низких истин
мне дороже
Нас возвышающий обман...
Оставь герою сердце!
Что же
Он будет без него? Тиран...»
Два мислителі Росії, розділені часом і протилежним ставленням до брехливої держави, приходять до одного підсумку. Коли немає ідейного і культурного домінування влади, коли слово правди може зруйнувати створену державну систему, на допомогу приходить брехня. Вона руйнує особистість, скасовує етичні критерії суспільства, натомість обручем вад скріплює країну. Такі скріплення і тримають Росію Путіна.
