Забудемо всіх поіменно
Найтрагічніше те, що російське суспільство досі не усвідомило всю злочинність «брудної війни» на Донбасі
Президент Володимир Путін своїм указом визнав за необхідне засекретити дані про втрати російських військовослужбовців у період спецоперацій, що проводяться в мирний час. Йдеться як про загиблих, так і про поранених і зниклих без вісти. Доступ до такої інформації буде закритий рідним загиблих і журналістам, а її розголошування може призвести до кримінальної справи за звинуваченням у державній зраді. Зроблено це, без сумніву, у зв’язку з агресією Росії проти України, що триває, хоч би скільки спростувань робили із цього приводу в Кремлі. Тепер війна на Донбасі вважатиметься однією великою спецоперацією, засекреченою не лише від власного народу й усього світу, а й навіть від її учасників — солдат регулярної російської армії, багато хто з яких, можливо, навіть не підозрює, що вже не числиться формально російським солдатом. Тепер можна буде нічого не відповідати матерям і дружинам, чиї сини й чоловіки згинули невідомо де на Донбасі від «братських» українських снарядів і куль. А особливо наполегливим, так само як і занадто допитливим журналістам і громадським діячам заткнуть рот кримінальними справами за звинуваченням у розголошенні держтаємниці.
А для України прийняття відповідного указу — ознака грізна. Не виключено, що Путін готується до активізації бойових дій на Донбасі й хоче заздалегідь блокувати обговорення теми російських військових втрат у цій війні в російському суспільстві. Аби мовчали всі — рідні загиблих, журналісти, позасистемна опозиція.
♦ Зараз відбувається повернення до рівня цензури, що існував у доперебудовні радянські часи, коли ми, зокрема, не мали жодного уявлення про втрати в Афганістані. А в роки Великої Вітчизняної війни й іще кілька десятиліть ніхто з радянських громадян не мав навіть приблизного уявлення про втрати Червоної Армії й мирного населення.
♦ Не виключено, що путінський указ, серед іншого, викликаний публікацією 8 травня даних Роскомстату про раптове зростання смертності в Росії в першому кварталі цього року порівняно з попереднім на 23,5 тис. осіб. А якщо врахувати, що дитяча смертність і смертність від зовнішніх причин (вбивства, самогубства, нещасні випадки) продовжували зменшуватися, то зростання смертності від інших причин має бути ще більшим, ніж 23,5 тис. Зауважу, що торік порівняно з 2013 роком смертність у першому кварталі, навпаки, скоротилася на 16 тис. осіб. Пояснити мор, що спіткав росіян, невдалою реформою охорони здоров’я навряд чи вийде. Адже дитяча смертність продовжує падати, а якби ця реформа дійсно мала катастрофічні наслідки, то дитяча смертність теж мала б зрости. Але оскільки інших масштабних катастроф, окрім війни на Донбасі, в Росії за минулий рік не спостерігалося, залишається припустити, що раптовий приріст смертності пов’язаний з військовими втратами. Ймовірно, на перший квартал 2015 року записали не лише загиблих у цей період, а й основну масу росіян, що стали жертвами конфлікту на Донбасі з моменту початку інтенсивних бойових дій у травні минулого року. Зрозуміло, що ці смерті не могли включити ні в дитячу смертність, ні в смертність із зовнішніх причин (тоді довелося б по кожному випадку формально відкривати кримінальне провадження й накопичувати нові фальсифікації), а розкидали на різного роду природні причини — серцево-судинні захворювання, онкологія тощо. Оскільки втрати росіян на Донбасі, як солдатів регулярної армії, так і цивільних добровольців, сепаратистів, які б’ються в лавах, жодні офіційні органи не враховують, настільки різке й значне зростання смертності виявилося для Кремля неприємним сюрпризом. От Путін і вирішив засекретити дані про втрати, щоб не спокушати громадськість. Яку, втім, війна проти України, на жаль, не надто хвилює.
♦ Одразу передбачаю здивовані запитання. Невже російські втрати за 11 місяців війни на Донбасі виявилися, можливо, більшими, ніж втрати СРСР за 9 років війни в Афганістані, й більшими, ніж втрати російської армії за рік і 8 місяців Першої чеченської війни? Тут треба одразу усвідомити, що ці війни не можна порівнювати з нинішньою війною на Донбасі. Крім того, існують як офіційні, так і альтернативні оцінки втрат в Афганістані й Чечні. Так, офіційно в Афганістані радянські силові структури втратили 15 051 загиблих і зниклих без вісти, а за оцінкою групи офіцерів російського Генштабу, безповоротні втрати в Афганістані становлять 26 000 осіб. У Першу чеченську російські силові структури офіційно безповоротно втратили 5588 осіб. За оцінкою ж комітету солдатських матерів безповоротні втрати були значно вищими й досягали 14 тис. осіб. Але навіть якщо правильними є офіційні мінімальні оцінки, вони зовсім не суперечать оцінці російських втрат на Донбасі близько 20 тис. загиблих, рахуючи сюди не лише вбитих у бою з українцями, а й померлих від ран, нещасних випадків і в результаті розбірок між окремими бандами «ополченців» і російськими військами.
♦ Почнемо з того, що в Афганістані воювала регулярна радянська, а в Чечні — регулярна російська армія. На Донбасі ж основна маса втрат припадає не на російські регулярні війська, а на російських цивільних добровольців, які на момент ухвалення рішення поїхати на Донбас давно вже не служили в армії (або взагалі в ній не служили). По своїй прихильності військовій дисципліні, боєздатності й умінню діяти у складі підрозділів вони на порядок поступаються як російській, так і українській армії. Це багато в чому анархічний набрід, не звиклий підкорятися дисципліні й командам. Сюди треба додати відсутність з російського боку мережі польових шпиталів (з міркувань секретності, оскільки така мережа демаскувала б російське втручання). А внаслідок цього багато поранених вмирали, так і не діставшись до шпиталю.
♦ Найважливіша ж відмінність воєн в Афганістані й Чечні від війни на Донбасі полягає в тому, що афганці й чеченці вели проти російських військ партизанську війну й не мали артилерії, танків і реактивних установок, а воювали головним чином стрілецькою зброєю, гранатометами, легкими мінометами й мінами на дорогах. На Донбасі ж обидві сторони воюють головним чином за допомогою артилерії, безконтактно, й на артилерію припадає понад 90% безповоротних втрат. З цього погляду війна на Донбасі має велику схожість з Другою світовою війною й навіть перевершує її за роллю артилерії. Російські військові свідчили, що стільки артилерії й танків, скільки вони нагнали до Донбасу, не було в Чечні навіть у розпал бойових дій. Не менше цього добра там і з українського боку. А це зовсім інший порядок втрат.
♦ У Велику Вітчизняну війну нерідкісними були випадки, коли радянська стрілецька дивізія чисельністю 10—12 тис. осіб (з яких безпосередньо в бойових діях брало участь 5—6 тисяч) за один день втрачала близько тисячу вбитих. На Донбасі з російського боку воює близько 40-50 тис. осіб, з яких у бойових діях постійно беруть участь 15—20 тис. осіб. У Афганістані максимальна чисельність обмеженого контингенту досягала 100 тис. осіб, але з них постійно в бойових діях брали участь ті ж 15—20 тис. осіб. А з урахуванням прогресу артилерії за повоєнний період потужність української артилерії перевершує артилерію вермахту. А російські добровольці навряд чи перевершують за боєздатністю тодішніх червоноармійців. Командири ж ополченців і російські офіцери, які керують ними, в основному повторюють тактику Червоної Армії у Вітчизняну війну, що веде до великих безповоротних втрат. Якщо вважати, що лише 10% російських втрат припадає на війну, яку можна уподібнити партизанській війні в Афганістані, то абсолютна величина цієї частки буде порівнянною з середньорічними безповоротними втратами в Афганістані — від 1,65 до 3 тис. загиблих за різними оцінками. Зауважу, що в тих окремих випадках, коли відомо про загибель російських солдатів, то йдеться про загибель близько 70 осіб в одному бою, як у випадку з псковськими десантниками під Іловайськом.
А окрім російських солдатів і добровольців на Донбасі напевно загинуло й кілька тисяч місцевих сепаратистів, чиї втрати, звісно, ніхто не рахував.
♦ Тепер же, цілком можливо, і цивільних добровольців прирівняють до контрактників і пообіцяють їм ті ж виплати, що має оживити їхній потік, що вичерпується, а заразом підведуть під чинність указу про засекречування втрат. Пообіцяють — не означає зроблять, як свідчить та ж доповідь Нємцова. Але, принаймні, тоді не треба буде турбуватися про приховування смертей, оскільки рідні загиблих будуть зв’язані законом про держтаємницю. Але те, що в армії й серед населення відродиться потік добровольців, здається дуже сумнівним. А без «гарматного м’яса» Путін не зможе розпочати велику війну проти України. Про втрати ж, яких росіяни зазнали й, ймовірно, ще зазнають на Донбасі, ми, напевно, не дізнаємося. І не через секретність, а тому, що ніхто не складатиме їхніх зведень навіть під грифом «цілком таємно. Екземпляр єдиний».
♦ Втрати українських військ президент Петро Порошенко у виступі 8 травня оцінив у 1675 загиблих військовослужбовців. При цьому, як вважає Юрій Бутусов, офіційні дані дещо занижують втрати, але не на критичну величину. Так, з 1 січня до 6 березня загинуло, за офіційними даними, 356 військовослужбовців, а за оцінкою Бутусова, що базується на даних пошукових груп, — понад 420 воїнів. Якщо передбачити, що в такій же пропорції занижені й втрати за весь період АТО, то до 8 травня вони мали досягти приблизно 2020 солдатів. Бутусов, щоправда, вважає, що загальне недорахування могло бути вищим і досягати 30—40%. Тоді загальні безповоротні втрати можна оцінити в 2180—2345 осіб. Сюди слід також додати кілька сотень солдатів, що померли від ран і нещасних випадків. Але навіть у цьому випадку загальна кількість загиблих ніяк не перевищить 3000 осіб. Приховати втрати в демократичній Україні, з розвинутим громадянським суспільством, на відміну від Росії, практично неможливо. Проте той факт, що втрати противника поки що виявилися на порядок вищими, ні в якому разі не повинен заспокоювати українську армію. Знищувати ненавчених і погано організованих сепаратистів, як це було влітку минулого року, — слава невелика. При зіткненні з регулярною російською армією такого співвідношення втрат і близько не буде. А тепер, у разі масштабного загострення конфлікту на Донбасі, мати справу доведеться переважно з російськими військами. Можливо, їхні втрати обчислюються вже не сотнями, а першими тисячами убитих, але це — противник грізний, такий, що має десятки тисяч готових до бою солдатів.
♦ Найтрагічніше те, що російське суспільство досі не усвідомило всю злочинність «брудної війни» (вона ж — гібридна) на Донбасі, не підвищує голос протесту, не бореться за її припинення. І за будь-якого результату його чекає гірке похмілля.
Борис СОКОЛОВ, публіцист, Москва, спеціально для «Дня»
