Зачистка Сходу має починатися з Києва
Безтурботне життя розслабляє. Чоловік, що зростає в тепличних умовах, не має потреби йти до спортивного залу, записуватись до бійцівських секцій. Лише перші сутички на вулицях, перші вибиті зуби та підбите око невідворотно наштовхує на думку про самозахист.
Україна і мир – слова, які останні 20 років здавались синонімами. Ми самі переконували себе в тому, що наша сила в миролюбстві, в "різновекторності" та "позаблоковості". Наша хата, що протягом століть привертала увагу агресорів через своє розташування, яке ніяк не можна назвати краєм, у нашій свідомості якраз була десь з краю. Фактично, ми заснули перед прірвою. Ми затулили собі очі, перебуваючи в самому серці інтересів багатьох держав, одна з яких всю свою історію не просто воювала без передиху, а була просякнута "великодержавним" націоналізмом.
Така халатність була зумовлена і чисто природньою потребою в спокої, і відчуттям того, що в географічному центрі Європи апріорі не може бути війни, і у потребах простого українця від службовця до олігарха тихо і мирно грабувати державу. Саме від чиновника до олігарха, і саме грабувати, адже владний Олімп - це дзеркало процесів, які були притаманні всьому суспільству. За шкурними потребами ніхто не думав про те, що таке національний та державний інтерес. Ці терміни віддавали якоюсь наївністю. Вишиванка, прапор, писанки стали атрибутикою показушних вистав, політичних флешмобів та піар-акцій. Вираз "хочеш миру - готуйся до війни" здавався дотепною думкою, цікавою приказкою для розмов, але аж ніяк не нагальною потребою і тим більше не національним пріоритетом.
Ситуація почала докорінно змінюватись після перших нестерпних ляпасів. Пан загрався настільки, що почав на смерть забивати кобилу, що його ж і везла. Але то все вже писано і відомо. Тоді ще не всім вірилось, що той пан з батогом всього тільки хлопчик, якого хазяїн посадив на воза. І головні біди ще попереду. Ясно стало пізніше, коли Україна з острахом чекала закінчення Сочинської олімпіади, а Путін, як типовий садист, готував розтин нашого живого тіла.
У бідах останніх чотирьох років прийнято звинувачувати Схід України. Саме тут в місті з мертвими будинками Єнакієво, народився бич нашої країни Янукович. Саме цей регіон у майже божевільному затьмаренні проголосував за нього. Вже не так помітно з висоти часу, що Київ віддав близько 15 відсотків голосів за Януковича. Ніхто не звертає уваги на те, що Таїсія Повалій, яка отримала путінську нагороду за звільнення Криму, і досі є депутатом Верховної Ради, до Донбасу немає ніякого стосунку. Нагадаю, це саме та нагорода, в якій значиться дата, що доводить причетність Кремля до жахливих подій на Майдані, - 20-го лютого.
Події останніх двох місяців остаточно примусили дивитись на Донбас, як на безнадійний регіон і глухий кут, де зникають межі адекватності, тануть орієнтири, на які можна спиратись. Спроби Києва розмовляти з регіоном російською мовою сприймаються тут як слабкість і вимушені, непотрібні поступки. Гасла про єдність країни після того, як в Україні була колись навіть партія з подібною назвою, яку перетворили на вульгарну абревіатуру "За ЄдУ", звучать бутафорно. Багато хто вже поставив великий хрест на цій споконвічно українській землі Донбасу і навіть почав порівнювати її з лапою звіра, що потрапив до пастки. Мовляв, щоб врятуватись, треба її відгризти. Не знаю, чи можна назвати адекватною думку зробити Україну кульгавою, але, як не дивно, саме такі ідеї лунають з вуст деяких патріотів.
Треба визнати, проблема Сходу - це не тільки проблема Януковичів, Єфремових, Стрєлкових, Болотових. Це не тільки сморід Бабаїв та Бісів. Проблема Сходу - це прогнила владна, кадрова система в цілому по Україні починаючи з Києва. Це винищені цінності, які тільки зараз почали відроджуватись у момент гострої небезпеки, в час, коли на багатьох фронтах битви вже програні, а деякі процеси, можливо, стали незворотними.
Антитерористична операція, активної фази якої луганчани чекають після інавгурації Президента, має бити не тільки по бандитах, а й по тим терористах, що засіли в кабінетах. Саме ці терористи звинувачують у зраді наших прикордонників з загону, який розташовувався в Луганську і до останнього відстрілювався, вимагаючи необхідної підмоги, що так і не надійшла.
Саме ці терористи віддають безглузді і провокаційні накази військовим, результати яких потім підхоплюють пропагандистські російські ЗМІ. Саме ці терористи без кінця пропускають на терени України каравани КАМАЗів з бойовиками та озброєнням.
Ці терористи нищили Україну 20 років. Вони ж і зараз намагаються списати відверту диверсійну діяльність на нестачу досвіду. Ось тільки звичайний шахтар зі Стаханова, що мав три судимості, за два місяці тримання в руках зброї навчився захоплювати військові частини, а навчені дерибанити країну генерали за цей час здобули лише досвід невиправданого нищення власних солдат.
Так, Схід завинив. Тільки на праведний гнів на нього мають право ті, хто, живучи на Сході, борються з вкоріненою тут з радянських часів "совковою" ментальністю, з відвертими ідіотами, що відкривають настіж двері ворогу, а потім кажуть, що хочуть миру. Ті ж, хто з берегів іншої України проклинають Схід за Януковича та комуністів в Раді, мають згадати багато прізвищ націоналістів, які виявились такими ж "розводящими", як і комуністи. Треба згадати про власних чиновників, які так само грабують бюджет на різних рівнях і нога яких навіть не ступала на терени Донбасу. Необхідно пам’ятати і про 99-й рік, коли країна, як обдурений дивак, обирала між двома політичними шулерами, сліпо не помітивши перед цим гідних кандидатів. Тоді стане зрозумілим, що кульгавий звір далеко не втече. Не шматувати треба власне тіло, а лікувати його. Лікувати комплексно, починаючи з голови.
